77111 Бурштин,
вул. С. Бандери

Поселення, яке з 1436 року відоме як Нове Село (згадується також у 1439 і 1448 роках), 1550 року отримало міські права, а 1579 року - назву Бурштин. У 1880р. тут проживало 4294 мешканців, у тому числі 1471 греко- і 372 римо-католиків. 1939 року стало селищем міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Галицького району. У 1993р. Бурштину повернули статус міста, а 2014 року віднесли до категорії міст обласного значення і вивели зі складу Галицького району. Нині місто нараховує понад 15 тисяч осіб.

У 1813 році тодішній власник Бурштина Ігнатій Скарбек збудував на кладовищі місцевої парафії Пресвятої Трійці муровану каплицю-усипальницю. Станом на 1822 рік храм вже мав вівтар, над яким висіло розп'яття. У 1822 році в ніші ззовні святині вмонтували пам’ятник із скульптурою Ісуса Христа, двома ангелами та викарбуваним надписом на честь померлих дружини Людвіки і дочки Целестини фундатора каплиці (ймовірно, авторства відомого віденського скульптора Антона Шімзера, який від 1812 року аж до смерті 1838 року жив і працював у Львові).

77111 Бурштин,
вул. Т. Шевченка, 67

Поселення, яке з 1436 року відоме як Нове Село (згадується також у 1439 і 1448 роках), 1550 року отримало міські права, а 1579 року - назву Бурштин. У 1880р. тут проживало 4294 мешканців, у тому числі 1471 греко- і 372 римо-католиків. 1939 року стало селищем міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Галицького району. У 1993р. Бурштину повернули статус міста, а 2014 року віднесли до категорії міст обласного значення і вивели зі складу Галицького району. Нині місто нараховує понад 15 тисяч осіб.

Власник Бурштина Ігнатій Скарбек 13 липня 1842 року у своєму заповіті зобов'язав свою дочку Елеонору та її чоловіка Яна Яблоновського заснувати на теренах місцевої парафії Пресвятої Трійці заклад згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія для сиріт, хворих та калік, виділивши для цього значні суми на його будівництво та функціонування. Заклад мав утримувати п'ятеро сестер, одного священника, 30 сиріт, 30 хворих і 4 каліки.

44440 Буцинь

Село Буцинь (Буцень) відоме у джерелах, принаймні, від 1726 року. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 1300 селян. У радянські часи до 2017 року називалось Буцин. Нині його населення становить майже 1200 мешканців. Належало до Старовижівського району, а від 2020 року - до Ковельського.

Саме 1726 роком датується постання у Буцині парафії, а останній дерев'яний костел було споруджено 1733 року коштом Юзефи Яблонівської (дівоче прізвище - Мицельська). 1810 року його замінила мурована святиня, збудована завдяки пожертвам місцевих власників Заславських, Яблонівських і Пшесмицьких (за не підтвердженою інформацією, було обмуровано старий дерев'яний храм).

47730 Буцнів

Поселення Буцнів (Бучнів) вперше у документах згадується у 1464 році, 1469 року отримало маґдебурзьке право. Наступні письмові згадки - у 1473, 1501, 1504 та 1564 роках. 1838 року Буцнів втратив статус міста. У 80-х роках цього століття село нараховувало понад півтори тисячі мешканців, більшість яких була греко-католиками. Нині тут проживає майже півтори тисяч осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. Ще 1882 року вони, декларуючи готовність збудувати костел, звернулись до Львівської курії з проханням щодо заснування у Буцнові парафію. І вже у 1887-1888 роках задяки коштам міцевого власника Теодора Серватовського та вірян Буцнова і сусідніх Серединок цей храм за проектом львівського архітектора Юліана Захаревича було, в основному, споруджено.

90556 Буштино,
вул. Б. Хмельницького, 77

Поселення Буштино (до 1995 року - Буштина, угорською - Bustyaháza) було засноване в середині XIV століття (називають 1357 та 1369 роки). З 1957 року - селище міського типу, населення якого нині становить вісім з половиною тисяч мешканців.

У 1895 році у Буштині спорудили сучасний мурований костел за кошти лісництва, а внутрішнє оснащення святині профінансував Леопольд Золан, він же і був фундатором створення місцевої парафії. У 1958-1989 роках храм перебував закритим. Повернений та сильно пошкоджений костел відремонтували 1989 року у якості філіального, а у 1996 році святиню піднесли до рангу парафіяльної. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

24240 Вапнярка,
вул. Незалежності, 99а,
+380 (4350) 325-25, 326-67

Поселення Вапнярка виникло у 70-х роках ХІХ століття з появою Південно-Західної залізниці, назва станції і селища - від сусіднього села Вапнярки, розташованого неподалік. 1893 року тут проживало 226 мешканців, 1905 року – вже 750, а нині - понад 7400 осіб. Статус селища (міського типу) Вапнярка отримала 1938 року, входила до Томашпільського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського.

Католики латинського обряду селища у посткомуністичний період, як і, ймовірно, раніше, належали до парафії Матері Божої Святого Скапулярію у Томашполі. Парафія ж у Вапнярці була зареєстрована влітку 1999 року. У червні 2002 року єпископ Леон Дубравський OFM освятив земельну ділянку, яку місцева влада виділила під будівництво каплиці. У 2003 році віряни спорудили тут тимчасову дерев’яну каплицю, в якій двічі на тиждень відправлялась Божа Служба.

34400 Вараш,
Курчатова 13,
f.b.: varashkostel

У зв'язку із будівництвом Рівненської атомної електростанції 1973 року на місці колишнього села Вараш, яке згадується у документах з 1776 року, було засноване поселення та назване Кузнєцовськ. У 1984 році воно отримало статус міста обласного значення. 19 травня 2016 року було перейменоване на Вараш. Проживає тут близько 40 тисяч мешканців.

Ще у 90-х роках минулого століття в одній із квартир багатоповерхового будинку було облаштовано каплицю, в якій оо.-паллотинами відправлялась Служба Божа кожної неділі.