32400 Дунаївці,
провул. Загородний, 30,
+380 (3858) 334-55, 348-13,
www: michail.pp.ua,
f.b.: s.michail

Перша згадка про Дунаївці датується 1403 роком. У 1592 році поселення отримало статус магдебурзьке право, підтверджене 1605 року, і назву Дунайгород, яка не прижилась. Від 1862 року Дунаївці - волосний центр, від 1923 року - райцентр, а з 1958 року - місто. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 10 тисяч мешканців, 1893 року - 12339, 1905 року - 12540, нині - близько 16 тисяч осіб. 2020 року місто увійшло до Кам'янець-Подільського району.

На початку XVII століття у Дунаївцях за сприяння Конецпольських було споруджено мурований костел та засновано парафію. Храм у 30-х роках облаштували Станіславські, які також збільшили фінансово-майнове забезпечення парафії (зокрема, подарували їй село Дем'янківці). Проте під час турецької окупації, що тривала останню чверть XVIIст., ця святиня була повністю знищена.

32400 смт. Дунаївці,
вул. Леніна, 49а

Поселення Дунаївці, яке засноване 1914 року, отримало статус селища міського типу у 1972 році. Нині тут проживає понад 2400 мешканців.

У 1998 році місцеву римсько-католицьку спільноту відокремлено від парафії Матері Божої Неустанної Допомоги у Лошківцях. 7 лютого 1998 року вірні отримали приміщення магазину, яке пристосували під каплицю, освячену 1 серпня 1998 року отцем М. Стуньчуком. 15 серпня 1999 року о. М. Стуньчук освятив земельну ділянку під будівництво костелу. 30 листопада 2003 року єпископ Леон Дубравський OFM консекрував новоспоруджений храм.

48605 Дуплиська

Вперше в документах Дуплиська згадуються 1578 року, є також згадки у 1629 і 1665 роках (тоді в селі залишилось лише дві сім'ї). 1789 року тут проживало 68 сімей, 1820 року - 81, 1837 року - 88, 1880 року - 857 мешканців (переважна більшість була українцями), 1921 року - 751, 1931 року - 783, нині - майже три сотні осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Нечисленні католики латинського обряду Дуплиськ спочатку належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. У другій половині XIX століття їх було лише від семи десятків до сотні вірян, до 1891 року своєї святині вони не мали.

81263 Дусанів

Перша письмова згадка про Дусанів датується 1370 роком. 1844 року в родині місцевих власників Чайковських народився Станіслав - майбутній відомий громадсько-політичний діяч австрійських часів та прихильник українсько-польського порозуміння. 1880 року у селі проживало 954 мешканців, у тому числі 838 греко- і 103 римо-католиків, 1921 року - 1268, нині - майже сім сотень осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Нечисленні католики латинського обряду Дусанова належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Фірлеєві (від 1946 року - Липівка). У 1640 році Станіслав Ковальський із Дусанова пожертвував на утримання фірлеївського вікарія значні кошти, після вичерпання яких настоятелям в якості вікаріїв допомагали кармеліти, що служили у Дусанові. Отже там вже тоді мала бути якась каплиця.

97401 Євпаторія,
вул. Новоселівська, 8а,
+380 (669) 42-333,
www: st-martin1.narod.ru

У VI-V століттях до н. е. на місці сучасної Євпаторії грецькі колоністи заснували факторію (торгову базу), а потім поліс Каркінітиду. Після захоплення регіону Османською імперією у 1475 році на місці Керкінітиди існувало лише невелике поселення, яке турки назвали Ґьозлеве (Козлов - в адаптації слов'янських сусідів). У XVI-XVIII століттях Ґьозлеве було одним із значних міст Кримського ханства, яке за кількістю будинків поступалося тільки Бахчисараю. Після завоювання Криму Росією у 1784 році місто перейменували на Євпаторію, стало центром повіту. Нині тут проживає понад 107 тисяч мешканців

Відомо, що 1828 року у Євпаторії спорудили костел Успіння Пресвятої Діви Марії, який проіснував, принаймні, до 1881 року. Ймовірно, що пізніше він став непридатним, оскільки літом 1916 року місцеві римо-католики приступили до будівництва нового храму на виділеній містом земельній ділянці по бульвару ген. Князевича (нині - вул. Фрунзе). Керував спорудженням та опікувався вірними, чисельність яких до революції сягала 4 сотень, о. Станіслав Гурський, канонік Влоцлавської кафедральної капітули. 24 січня 1923 року цей костел закрила радянська влада. Буділя святині проіснувала до 1928 року, після чого вона або була зруйнована, або перебудована для потреб санаторію.

7741? Єзупіль

Єзупіль (до 1597 року - Чешибіси) згадується у документах вперше 7 листопада 1435 року, а 1443 року поселення отримало магдебурзьке право і далі вважалось містечком. У 1940-2003 роках Єзупіль називався Жовтень. Нині є селищем міського типу з населенням понад 2800 мешканців, яке раніше входило до Тисменицького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Перший костел в Чесибісах занотовано 1443 роком, а 1489 роком - місцевого душпастиря. У XVIст. парафія стала протестантською, але вже наприкінці цього століття згадується серед католицьких. У 1598 році власник Єзуполя Яків Потоцький збудував на місці спаленого татарами храму невелику дерев'яну каплицю Успіння Пресвятої Діви Марії, відновив парафію та доручив її домініканцям, для яких було споруджено дерев'яний монастир. Тоді ж за участю львівського архітектора Павла Римлянина розпочали будівництво мурованих храму та монастиря, яке продовжив син Якова - Микола, завершивши його 1651 року.

80716 Єлиховичі

Перша писемна згадка про Єлиховичі (Гелеховичі) датується 17 жовтня 1447 року, згадуються також у 1449, 1464 і 1478 роках та наступного століття. 14 червня 1627 року місцевий власник Яків Собеський, батько майбутнього короля, пожертвував село парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві, власністю якої воно було аж до ХХ століття. У 1880р. тут проживало 495 мешканців, 1900 року - 614, нині - менше тисячі осіб.

Католики латинського обряду, які становили більшість населення Єлиховичів, належали до вже згаданої золочівської парафії. Протягом другої половини ХІХст. їх чисельність трималась приблизно на рівні чотирьох сотень, перед І світовою війною майже досягла півтисячі, а в 30-х роках ХХ століття почала зростати до шести сотень вірян.

11200 Ємільчине,
вул. Миру, 69,
+380 (4149) 212-82,
f.b.: 719002846723064

Межирічка вперше згадується письмово 1585 роком. Від 1812 року містечко належало Федору Уварову, який перейменував його на Емільчин(о) на честь доньки Емілії. З 1923 року - районний центр, 1944 року перейменоване на Ємільчине, з 1957 року - селище (міського типу), 2020 року перейшло до Звягельського району. 1906 року тут проживало 1835 мешканців, нині - близько 6600 осіб.

Католики латинського обряду Емільчина належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього у Звягелі. У схематизмі Луцько-Житомирської дієцезії 1830-1831 років є згадка про якусь емільчинську каплицю у складі цієї парафії, проте вже, принаймні, 1852 року вона відсутня. У 1908-1909 роках коштом місцевих вірних у містечку завдяки зусиллям звягельського настоятеля о. Владислава Ляховича збудували мурований храм.

86400 Єнакієве,
вул. Достоєвського, 22

Датою заснування Єнакієвого вважається 1782 рік, коли на березі річки Булавин з'явилося село Федорівка (Гапурівка), про яке вперше згадується в «Списках населенных мест Российской империи». У 1895 році Ф. Єнакієв, Б. Яловецький та бельгійські підприємці заснували Російсько-бельгійське акціонерне товариство, яке протягом двох років поблизу Федорівки збудувало Петровський металургійний завод. Селища навколо нього 1898 року об'єднали в одне та назвали по імені одного із засновників товариства Єнакієвим. 1928 року місто отримало назву Рикове, 1936р. - Орджонікідзе, під час німецької окупації - знову Рикове, а 12.06.1944р. повернулась стара назва Єнакієве. Населення - близько 77 тисяч мешканців.

У 1897 році на кошти парафіян бельгійського та польського етнічного походження розпочалось будівництво місцевого костелу, яке за активної підримки директора заводу Юлія Потьє завершилось, в основному, 1900 року. Оздоблювальні роботи тривали до 1906 року, коли відбулось освячення храму під титулом Воздвиження Святого Хреста.

48271 Жабинці

В документах Жабинці вперше згадуються 1443 року як Старий Ярослав. У 1504р. його знищила орда, але вцілілі мешканці відновили поселення під назвою Новий Ярослав, який пізніше став просто Ярославом. Лише від 1592 року село почало називатись Жабинці. Його власники сприяли переселенню сюди польських селян. 1890 року тут проживало 612 осіб, у тому числі 539 українців і 130 поляків, нині - понад півтисячі. У повоєнний час поляки виїхали до Польщі, а в Жабинцях оселились українці з Польщі. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. Коли їх чисельність перевищила сотню осіб, у Жабинцях 1862 року коштом власника села Леонарда Городиського завершили, в основному, спорудження філіального мурованого костелу та того ж року освятили його.