45737 Журавники

Вперше село Журавники згадується у документах 1570 року. Його власник Ян Станіслав Друшкевич заснував тут містечко, яке 23 березня 1684 року отримало магдебурзьке право та назву Друшкополь, що перейшла на Дружкопіль. У 1887р. в містечку проживало 1287 мешканців, 1897 року - 1340, 1906 року - 1278, 1921 року - 1121. В радянські часи містечко знову стало частиною села Журавники, яке нині має майже вісім з половиною сотень осіб. До 2020 року входило до Горохівського району.

У 1692 року вже згаданий власник містечка збудував для францисканців конвентуальних дерев'яні костел та монастир на честь Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Станіслава (фундаційний акт, датований 5 липня цього ж року, зафіксували у львівських міських записах). Новий мурований костел з двома вежами та каплицями, захристією і скарбницею було споруджено коштом чергового місцевого власника Войцеха Жищевського. Його будівництво завершив 1779 року консекрацією під тим самим титулом, що й попередній, єпископ Баківський Домінік Карвосецький (францисканець, міністр Руської провінції ордену у 1772-1774рр.).

81780 Журавно

Журавно у документах вперше згадується 1435 роком, з 1538 року вважалось містом, а магдебурзьке право отримало у 1563 році. У 1940-1959 роках було районним центром. З 1957 року є селищем міського типу, в якому нині проживає близько трьох з половиною тисяч мешканців.

У 1488 році у Журавні було засновано парафію та збудовано дерев'яний костел коштом Я. Ходоровського. У XVI столітті тут була невелика мурована святиня, яку 1620 року зруйнували турки. У XVII-XIX століттях третім був дерев'яний храм на мурованому фундаменті.

Парафіяльний костел Відвідин Пресвятої Діви Марії, споруджений у Журавні у 186?-1895 роках, за радянської влади розібрали. Тому місцеві римо-католики від 15 травня 1994 року послуговуються цвинтарною каплицею, збудованою 1847 року Т. Жебровським у якості каплиці-мавзолею, якою пізніше опікувалась родина Чарторийських.

81780 Журавно

Журавно у документах вперше згадується 1435 роком, з 1538 року вважалось містом, а магдебурзьке право отримало у 1563 році. У 1940-1959 роках було районним центром. З 1957 року є селищем міського типу, в якому нині проживає близько трьох з половиною тисяч мешканців.

У 1488 році у Журавні було засновано парафію та збудовано дерев'яний костел коштом Я. Ходоровського. У XVI столітті тут була невелика мурована святиня, яку 1620 року зруйнували турки. У XVII-XIX століттях третім був дерев'яний храм на мурованому фундаменті.

У 1833-1838 роках у Журавні працював настоятелем майбутній архієпископ о. Лукаш Баранецький. І, нарешті, у 186?-1895 роках спорудили четверту (муровану) святиню, яку освятили 23 грудня 1875 року, а 1895 року консекрували. У 1929-1930 роках храм грунтовно відновили.

47721 Забойки

Перша згадка у документах про село – 1564 рік. Принаймні, від середини ХІХст. більшість населення становили польські переселенці та їх нащадки. 1890 року у Забойках проживало 1423 мешканців (1193 поляків і 230 українців), 1921 року - 1547, у тому числі 1121 поляків і 407 українців, 1931 року - 1587, 1939 року - близько 1800, нині - вісім сотень осіб. 1944 року поляків вивезли до Польщі, а звідти привезли українців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Воздвиження Святого Хреста в Козлові, але відвідували греко-католицьку церкву в Забойках, в якій богослужіння здійснювали козлівські душпастирі. Наприкінці 80-х років ХІХст. вони зіткнулись із труднощами доступу до храму, створеними греко-католицьким парохом, тому в селі створили комітет будівництва власної святині на чолі із настоятелем о. Еразмом Нойбургом.

78315 Заболотів,
вул. Млинська, 3,
+380 (3476) 435-51,
www: zabolotiv.blogspot.com,
f.b.: rkpswtr

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Вважається, що лише 1605 року у Заболотові було засновано місцеву парафію та споруджено дерев'яний костел коштом місцевого власника Станіслава Волуцького. Проте у фундаційному акті він визнав, що раніше у місті в напрямі села Демиче, яке нині є частиною міста, вже існували старий храм і навіть парафіяльний будинок, але їх знищили нападники. Проте і цю святиню у 1618-1621 роках спалили турки і татари. У 1669 році збудовали новий дерев'яний храм за кошти Бакутських.

78315 Заболотів,
вул. Відродження, 2а,
+380 (3476) 421-76

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Перші дві сестри-феліціянки (згромадження Сестер св. Фелікса з Канталіційо Третього Чину Св. Франциска Асизького) розпочали своє служіння в парафії Пресвятої Трійці у Заболотові ще у середині 90-х років, взявшись за роботу із дітьми.

78315 Заболотів

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Неоготичну муровану каплицю-усипальницю Якса-Добеків гербу Гриф на парафіяльному кладовищі поруч із костелом Пресвятої Трійці у Заболотові збудували коштом Анжели Якса-Добек (з Домбровських) 1902 року, хоча смерть одного із похованих там членів цієї родини, Віктора, настала ще 1899 року. Іншого Якса-Добека, Йосифа, на честь якого каплиця отримала титул, було поховано у ній саме 1902 року.

48573 Заболотівка,
вул. Нова

Перша письмова згадка про Заболотівку, засновану на південній околиці Улашківців, датується 1584 роком. Пізніше село згадується 1646 року у зв'язку із добудовою церкви. У 1890 році тут проживало 1010 мешканців (722 українців, 270 поляків і 18 німців), 1900 року - 1059, 1921 року - 1065, 1931 року - 1140. У 1953-1993 роках Заболотівка була частиною Улашківців. Станом на 2018 рік село має 537 осіб.

Католики латинського обряду Заболотівки спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Ягільниці. Їх чисельність в середині ХІХ століття перевищила три сотні, а наприкінці цього століття збільшилась на вісім десятків вірних, проте своєї святині у селі вони не мали.

44142 Заболоття

Вперше Заболоття згадується 1501 року як Нові Заліси, а сучасна назва закріпилась за селом наприкінці XVI століття. Наприкінці XIX століття тут проживало близько півтори тисячі селян - усі українці. У 1940-1962рр. було районним центром. З 1957 року є селищем міського типу з населенням майже 4500 мешканців.

Формально Заболоття вже з 1863 року належало до парафії Воздвиження Святого Хреста у Ратному, проте не існує жодного свідчення, що бодай хтось із села відвідував парафіяльний костел. І це зрозуміло, бо до двадцятих років XX століття населення села було виключно українським, православним. Але вже 1921 року 44 мешканці назвались поляками (правда, лише 30 з них вважало себе католиками). Очевидно, що під кінець двадцятих років кількість католиків у цьому селі та навколишніх ще зросла, тому у 1928-1930рр. для них за проектом інженера Ю. Коссовського було споруджено філіальний дерев'яний костел.

12344 Забріддя

Село Забріддя у письмових джерелах відоме із 1617 року. Приблизно у цей час перші поселенці побудували тут 9 хат понад шляхом, що вів із села Щеніїв в село Студеницю. В документах від 1700 року воно згадується як Малий Щеніїв чи навіть просто Щеніїв. 1866 року у селі проживало 1018 мешканців, 1906 року - 1075, нині воно має лише трохи більше шести сотень осіб. Входило до Черняхівського району, а 2020 року стало чатиною Житомирського.

Місцеві католики латинського обряду належали до катедральної парафії св. Софії у Житомирі. Їх чисельність у другій половині ХІХ століття становила приблизно дві сотні осіб. Від початку ХХ століття у схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії згадується дерев'яна каплиця (спочатку як щеніївська, а потім - у Забрідді).