09052 Антонів
У давньоукраїнські часи тут було місто Розволожжя, яке після руйнування татаро-монголами стало селом із такою ж назвою, проте як Антонів вперше згадується 1471 року. Було містечком, але з 1793 року, після переходу Правобережжя до складу Російської імперії знову стало селом. 1880 року в Антонові проживало 2115 мешканців, з яких лише 32 були католиками, нині - понад вісім сотень осіб. Село входило до Сквирського району, а від 2020 року - до Білоцерківського.
Нечисленні католики латинського обряду Антонова належали до парафії св. Архангела Михаїла у Володарці. Наприкінці 1800 - на початку 1810 років родина Підгорських, яка від 1771 року аж до 1917 року володіла селом, збудувала на місцевому цвинтарі муровану каплицю-усипальницю.
81325 Баличі
Село Баличі засноване у XIII столітті, проте у джерелах вперше згадується 1400 роком. Чисельність населення - менше тисячі мешканців.
Римсько-католицька громада села належала до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У 1895 році у Баличах було споруджено муровану каплицю коштом Скібневських, яку 1898 року освятив о. Ф. Бродовський. 30 червня 1919 року тут постала парафіяльна експозитура завдяки Скібневським. У 1924-1927 роках було збудовано парафіяльний будинок, і 5 листопада 1927 року засновано парафію. 1928 року святиню покрили новою бляхою.
23000 Бар,
вул. св. Миколая, 12,
+380 (4341) 220-09
Перша документальна згадка про місто, яке тоді називалось 'Ров', відноситься до 1401 року. У 1533 році до Ровського замку прибула королева Бона Сфорца із сином Сигізмундом Августом, розпочала будівництво нової фортеці, яку назвала Баром (на честь свого княжого володіння в Італії - Барі). А 24 листопада 1537 року звільнили всіх, хто поселився у Барі, від податків та створила Барське староство. 1540 року місто отримало магдебурзьке право. З приєднанням Правобережної України до Росії Бар спочатку увійшов до її складу як повітове місто, а 1797 року став заштатним містом Могилівського повіту Подільської губернії. Нині - районний центр з населенням понад 15 тисяч мешканців.
Дерев'яний костел у Барі, споруджений у 1550-1557 рокою коштом королеви Бони, був спалений 1648 року. Новий дерев'яний храм (з бука) збудували зусиллями о. Матея Круліковського 1721 року. Але він також згорів у 1806 році.
81530 Бар
Перша згадка у документах про невелике село Бар, яке нині налічує лише трохи більше двох сотень мешканців, датується 1610 роком.
Римо-католики поселення належали до парафії св. Катерини у Мильчицях. Філіальна каплиця у Барі постала завдяки зусиллям та частково коштам настоятеля цієї парафії о. Мартина Августина. Проте за одними даними її спорудили як дерев'яну 1893 року, а за іншими - у 1897 році вона вже була мурованою. Земельну ділянку під святиню надала родина Романовичів, а до фінансування її спорудженя долучились і самі парафіяни, і власник сусіднього Косова. У храмі знаходився образ Матері Божої Непорочної XVIIст. з костелу у Мильчицях, який у Барі був оточений великою шаною. У 1909 року тут з'явилась парафіяльна експозитура, проте священик проживав не у цьому селі, а у сусідньому Милятині. А в 1925 році у Барі створили парафію, до якої увійшло також село Косів.
48424 Бариш,
вул. Місто
Бариш у документах вперше згадується 1439 року, у 1559 році отримав магдебурзьке право. З приходом радянської влади став селом, яке до 19 липня 2020р. належало до Бучацького району, а тепер - до Чортківського. Населення - майже дві з половиною тисячі мешканців.
Приблизно у час отримання Баришем міських прав тут також було збудовано костел і засновано парафію його власником Миколаєм Язловецьким. Проте вона перейшла до протестантів. 1600 року місцевий храм згадується як такий, що повернувся в лоно Церкви, а 1602 року парафію відновили та святиню відремонтували (коштом Язловецьких). Відомо, що 1721 року костел (ймовірно, дерев'яний) мав три вівтарі: головний - Пресвятої Трійці та бічні - Матері Божої і св. Антонія Падуанського.
09000 Безпечна
Нині чисельність населення села Безпечна не перевищує чотирьох сотень мешканців.
У 70-х роках XIX століття у Безпечній було споруджено сучасний мурований костел з нетесаного каменю у строгих готичних формах. Цей храм звели майже одночасно із костелом cв. Антонія Падуанського у сусідній Руді, розташованій на відстані сім кілометрів. Ймовірно, що й архітектори ті ж самі, адже споруди дуже схожі, хоча святиня у Безпечній трохи менша.
13300 Бердичів,
вул. К. Лібкнехта, 25,
+380 (4143) 213-89
У 1430 році великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий котрого Бердич і заснував тут хутір, який згодом назвали Бердичевом. В 1483 року кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. У 1846 році Бердичів став повітовим містом. За кількістю жителів у середині XIXст. Бердичів займав п'яте місце на теренах сучасної України (після Одеси, Києва, Львова та Харкова). У 1923р. місто стало центром однойменного району та округу, нині є районним центром з населенням понад 75 тисяч мешканців.
У 1759-1782 роках у Бердичеві було збудовано дерев'яний костел коштом Варвари Радзивілл (тому і титул св. Варвари).