09052 Антонів

У давньоукраїнські часи тут було місто Розволожжя, яке після руйнування татаро-монголами стало селом із такою ж назвою, проте як Антонів вперше згадується 1471 року. Було містечком, але з 1793 року, після переходу Правобережжя до складу Російської імперії знову стало селом. 1880 року в Антонові проживало 2115 мешканців, з яких лише 32 були католиками, нині - понад вісім сотень осіб. Село входило до Сквирського району, а від 2020 року - до Білоцерківського.

Нечисленні католики латинського обряду Антонова належали до парафії св. Архангела Михаїла у Володарці. Наприкінці 1800 - на початку 1810 років родина Підгорських, яка від 1771 року аж до 1917 року володіла селом, збудувала на місцевому цвинтарі муровану каплицю-усипальницю.

47743 Баворів

Село у документах вперше згадується 1411 роком, є згадки також у 1439 і 1447 роках. Від 1519 року вважалось приватним містом, що було підтверджено також 1543 року, проте з розвитком Тернополя як економічного і оборонного центру занепало і знову стало селом. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 1253 мешканців, у тому числі 818 греко- і 378 римо-католиків, нині - понад шість сотень осіб.

Католицьке кладовище у Баворові місцевої парафії св. Вацлава є одним із найстаріших на Тернопільщині і постало не пізніше 1805 року. Там, зокрема, серед збережених могил початку ХІХ століття є також пам'ятник баворівському настоятелю о. Антонію Соєцькому, який помер 1815 року, проте цвинтарна каплиця була збудована, ймовірно, десь на початку другої половини цього століття.

81325 Баличі

Село Баличі засноване у XIII столітті, проте у джерелах вперше згадується 1400 роком. Чисельність населення - менше тисячі мешканців.

Римсько-католицька громада села належала до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У 1895 році у Баличах було споруджено муровану каплицю коштом Скібневських, яку 1898 року освятив о. Ф. Бродовський. 30 червня 1919 року тут постала парафіяльна експозитура завдяки Скібневським. У 1924-1927 роках було збудовано парафіяльний будинок, і 5 листопада 1927 року засновано парафію. 1928 року святиню покрили новою бляхою.

23000 Бар,
вул. св. Миколая, 12,
+380 (4341) 220-09

Перша документальна згадка про місто, яке тоді називалось 'Ров', датується початком XVст., згадується також у наступних роках цього століття. У 1533р. до Ровського замку прибула королева Бона Сфорца та, викупивши місцевість 1537 року, розпочала будівництво нової фортеці, яку назвала Баром. 1540 року місто отримало магдебурзьке право. У 1861р. тут проживало 7965 мешканців, 1880 року - 8277, 1905 року - 19438, 1911 року - 22620, нині - понад 15 тисяч осіб. Бар був райцентром, а 2020 року увійшов до Жмеринського району.

Дерев'яний костел св. Миколая у Барі, фундований 1550 року місцевою власницею королевою Боною, спалили 1648 року козаки. Новий дерев'яний храм (з дуба чи бука на підмурівку) розпочали будувати зусиллями о. Матея Круліковського 1721 року, але навіть у 1741 році, коли його перейняли єзуїти, спорудження ще не було завершене.

81530 Бар

Перша згадка у документах про невелике село Бар, яке нині налічує лише трохи більше двох сотень мешканців, датується 1610 роком.

Римо-католики поселення належали до парафії св. Катерини у Мильчицях. Філіальна каплиця у Барі постала завдяки зусиллям та частково коштам настоятеля цієї парафії о. Мартина Августина. Проте за одними даними її спорудили як дерев'яну 1893 року, а за іншими - у 1897 році вона вже була мурованою. Земельну ділянку під святиню надала родина Романовичів, а до фінансування її спорудженя долучились і самі парафіяни, і власник сусіднього Косова. У храмі знаходився образ Матері Божої Непорочної XVIIст. з костелу у Мильчицях, який у Барі був оточений великою шаною. У 1909 року тут з'явилась парафіяльна експозитура, проте священик проживав не у цьому селі, а у сусідньому Милятині. А в 1925 році у Барі створили парафію, до якої увійшло також село Косів.

48424 Бариш,
вул. Місто

Бариш у документах вперше згадується 1439 року, у 1559 році отримав магдебурзьке право. З приходом радянської влади став селом, яке до 19 липня 2020р. належало до Бучацького району, а тепер - до Чортківського. Населення - майже дві з половиною тисячі мешканців.

Приблизно у час отримання Баришем міських прав тут також було збудовано костел і засновано парафію його власником Миколаєм Язловецьким. Проте вона перейшла до протестантів. 1600 року місцевий храм згадується як такий, що повернувся в лоно Церкви, а 1602 року парафію відновили та святиню відремонтували (коштом Язловецьких). Відомо, що 1721 року костел (ймовірно, дерев'яний) мав три вівтарі: головний - Пресвятої Трійці та бічні - Матері Божої і св. Антонія Падуанського.

48605 Бедриківці

Вперше село у документах згадується 1438 року під назвою Бедрихівці. У 1453 році отримало маґдебурзьке право, проте 1649 року вважалось селом, згадується також 1469 року. 1880 року тут проживало 1215 мешканців (переважно - українців), 1921 року - 1564, 1931 року - 1740, нині - приблизно півтори тисячі осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду Бедриківців, чисельність яких в середині XIX століття становила близько шести десятків вірян, належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. Принаймні, від 1861 року в схематизмах Львівської архідієцезії згадується сільська цвинтарна каплиця, яка, за непідтвердженою інформацією, могла бути збудована ще 1827 року як усипальниця місцевих власників Бруніцьких.

09000 Безпечна

Нині чисельність населення села Безпечна не перевищує чотирьох сотень мешканців.

У 70-х роках XIX століття у Безпечній було споруджено сучасний мурований костел з нетесаного каменю у строгих готичних формах. Цей храм звели майже одночасно із костелом cв. Антонія Падуанського у сусідній Руді, розташованій на відстані сім кілометрів. Ймовірно, що й архітектори ті ж самі, адже споруди дуже схожі, хоча святиня у Безпечній трохи менша.

13300 Бердичів,
вул. Європейська, 25,
+380 (4143) 213-89,
f.b.: 100092669199092

У 1430р. великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий якого Бердич заснував тут хутір, що згодом назвали Бердичевом. В 1483р. кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. Наприкінці XVIст. вже був містечком. У 1798р. у ньому проживало 4820 мешканців, 1846 року став повітовим містом із 41 тисячею осіб. 1867 року мав 52563 жителів, 1926 року - 30812. Від 1923р. є райцентром, в якому нині - 73 тисячі мешканців.

Спочатку парафією в Бердичеві на підставі 'cura animarum' опікувались місцеві кармеліти босі, які мали у містечку монастир та костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, а належало до неї 23 села. У 1756р. на місці майбутнього парафіяльного храму збудували дерев'яну восьмигранну каплицю на честь коронації ікони Матері Божої Бердичівської, яка відбулась цього ж року в кармелітській святині.

7111? Бердянськ

Місто Бердянськ, датою заснування якого вважається 1827 рік, розвинулося від маленького поселення та пристані, побудованої в 1673 році запорізькими та азовськими козаками. 01.07.1830р. пройшла офіційна церемонія відкриття пристані, а поселення отримало назву Ново-Ногайськ та у 1835р. статус міста. 01.01.1841р. місто перейменували в Бердянськ. У 1842р. Бердянськ став центром Бердянського повіту, нині є районним центром з населенням понад 109 тисяч мешканців..

У 1850-1857 роках у Бердянську було збудовано храм на кошти Папи Пія IX, іноземних держав та купців-парафіян. 11 травня 1907 року єпископ Йосиф Кесслер консекрував цей костел. У 30-х роках ХХ століття радянська влада святиню знищила. На місці колишнього храму знаходиться танцювальний майданчик у парку ім. П. Шмідта.