35320 Олександрія,
вул. Івана Франка, 1
Перша документальна згадка про Олександрію (Першки, Першкову Арку, Першків Міст) датується 1518 роком. 1603 року власник поселення Олександр Острозький перейменував Першки на Олександрію, яка вже 1629 року згадується як місто з населенням понад дві тисячі мешканців. У Російській імперії Олександрія була центром волості, а у 1940-1959 роках - районним центром. Нині тут проживає майже 2400 осіб.
Перший (дерев'яний) костел постав в Олександрії ще у першій половині ХVІІ століття, проте він був зруйнований під час козацько-польської війни. У 70-х роках коштом Казимира Шишковського було збудовано наступний дерев'яний храм та засновано парафію. Цю святиню знищила пожежа 23 січня 1792 року, але ще цього ж року завдяки зусиллям настоятеля о. Франциска Оранського та коштам парафіян її замінив новий дерев'яний храм.
09052 Антонів
У давньоукраїнські часи тут було місто Розволожжя, яке після руйнування татаро-монголами стало селом із такою ж назвою, проте як Антонів вперше згадується 1471 року. Було містечком, але з 1793 року, після переходу Правобережжя до складу Російської імперії знову стало селом. 1880 року в Антонові проживало 2115 мешканців, з яких лише 32 були католиками, нині - понад вісім сотень осіб. Село входило до Сквирського району, а від 2020 року - до Білоцерківського.
Нечисленні католики латинського обряду Антонова належали до парафії св. Архангела Михаїла у Володарці. Наприкінці 1800 - на початку 1810 років родина Підгорських, яка від 1771 року аж до 1917 року володіла селом, збудувала на місцевому цвинтарі муровану каплицю-усипальницю.
81325 Баличі
Село Баличі засноване у XIII столітті, проте у джерелах вперше згадується 1400 роком. Чисельність населення - менше тисячі мешканців.
Римсько-католицька громада села належала до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У 1895 році у Баличах було споруджено муровану каплицю коштом Скібневських, яку 1898 року освятив о. Ф. Бродовський. 30 червня 1919 року тут постала парафіяльна експозитура завдяки Скібневським. У 1924-1927 роках було збудовано парафіяльний будинок, і 5 листопада 1927 року засновано парафію. 1928 року святиню покрили новою бляхою.
23000 Бар,
вул. св. Миколая, 12,
+380 (4341) 220-09
Перша документальна згадка про місто, яке тоді називалось 'Ров', датується початком XVст., згадується також у наступних роках цього століття. У 1533р. до Ровського замку прибула королева Бона Сфорца та, викупивши місцевість 1537 року, розпочала будівництво нової фортеці, яку назвала Баром. 1540 року місто отримало магдебурзьке право. У 1861р. тут проживало 7965 мешканців, 1880 року - 8277, 1905 року - 19438, 1911 року - 22620, нині - понад 15 тисяч осіб. Бар був райцентром, а 2020 року увійшов до Жмеринського району.
Дерев'яний костел св. Миколая у Барі, фундований 1550 року місцевою власницею королевою Боною, спалили 1648 року козаки. Новий дерев'яний храм (з дуба чи бука на підмурівку) розпочали будувати зусиллями о. Матея Круліковського 1721 року, але навіть у 1741 році, коли його перейняли єзуїти, спорудження ще не було завершене.
81530 Бар
Перша згадка у документах про невелике село Бар, яке нині налічує лише трохи більше двох сотень мешканців, датується 1610 роком.
Римо-католики поселення належали до парафії св. Катерини у Мильчицях. Філіальна каплиця у Барі постала завдяки зусиллям та частково коштам настоятеля цієї парафії о. Мартина Августина. Проте за одними даними її спорудили як дерев'яну 1893 року, а за іншими - у 1897 році вона вже була мурованою. Земельну ділянку під святиню надала родина Романовичів, а до фінансування її спорудженя долучились і самі парафіяни, і власник сусіднього Косова. У храмі знаходився образ Матері Божої Непорочної XVIIст. з костелу у Мильчицях, який у Барі був оточений великою шаною. У 1909 року тут з'явилась парафіяльна експозитура, проте священик проживав не у цьому селі, а у сусідньому Милятині. А в 1925 році у Барі створили парафію, до якої увійшло також село Косів.
81124 Борщовичі
Борщовичі вперше згадуються (як Боршовичі) в документах від 5 та 12 жовтня 1442 року, а також у 1448 і 1449 роках. Наприкінці 30-х років ХХ століття тут проживало понад дві тисячі мешканців (приблизно порівно українців та поляків). Нині чисельність населення суттєво не змінилась. Село входило до Пустомитівського району, а тепер - до Львівського.
Борщовичі відомі тим, що тут народились видатний український кристалофізик Остап Стасів, що працював у Німеччині, та агент КДБ Богдан Сташинський, який, зокрема, 15 жовтня 1959 року вбив провідника ОУН Степана Бандеру.
Римо-католики села належали до парафії Всіх Святих у Новому Яричеві. У 1898 році коштом вірян, чисельність яких становила понад вісім сотень, та місцевих власників Семенських було споруджено та освячено філіальну муровану святиню.
48424 Бариш,
вул. Місто
Бариш у документах вперше згадується 1439 року, у 1559 році отримав магдебурзьке право. З приходом радянської влади став селом, яке до 19 липня 2020р. належало до Бучацького району, а тепер - до Чортківського. Населення - майже дві з половиною тисячі мешканців.
Приблизно у час отримання Баришем міських прав тут також було збудовано костел і засновано парафію його власником Миколаєм Язловецьким. Проте вона перейшла до протестантів. 1600 року місцевий храм згадується як такий, що повернувся в лоно Церкви, а 1602 року парафію відновили та святиню відремонтували (коштом Язловецьких). Відомо, що 1721 року костел (ймовірно, дерев'яний) мав три вівтарі: головний - Пресвятої Трійці та бічні - Матері Божої і св. Антонія Падуанського.
47743
Село у документах вперше згадується 1411 роком, є згадки також у 1439 і 1447 роках. Від 1519 року вважалось приватним містом, що було підтверджено також 1543 року, проте з розвитком Тернополя як економічного і оборонного центру занепало і знову стало селом. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 1253 мешканців, у тому числі 818 греко- і 378 римо-католиків, нині - понад шість сотень осіб.
Католицьке кладовище у Баворові місцевої парафії св. Вацлава є одним із найстаріших на Тернопільщині і постало не пізніше 1805 року. Там, зокрема, серед збережених могил початку ХІХ століття є також пам'ятник баворівському настоятелю о. Антонію Соєцькому, який помер 1815 року, проте цвинтарна каплиця була збудована, ймовірно, десь на початку другої половини цього століття.
77350 Боднарів
Перша згадка про Боднарів датується 1442 чи навіть 1421 роком, є також згадка 20 жовтня 1466 року. На початку 80-х років ХІХ століття село мало понад 1100 мешканців, 1900 року - 1613 жителів (1526 українців і 87 поляків), 1939 року - 2020, у тому числі 1870 українців і 130 поляків, нині - понад 2400 осіб.
Католики латинського обряду села належали до парафії св. Валентина у Калуші. За чисельності вірних у Боднарові лише близько чотирьох десятків у другій половині 80-х років завдяки зусиллям та коштам калуського настоятеля о. Адальберта (Войтеха) Кляйна та інших жертводавців у селі було збудовано дерев'яний костел, який освятили 1889 року під титулом Пресвятого Серця Ісуса.
78233 Боднарів
Боднарів до 1940 року був Боднарівкою. Заснували його 1799 року як присілок села Середній Майдан. Близько 1880 року на південній околиці Боднарівки, заселеною переважно українцями, постала колонія польських переселенців, яку називали Боднарівкою Польською чи Новою. Нині село є найменшим у Коломийському районі (не путати із Боднаровим Калуського району) та має лише півсотні мешканців.
Нечисленні місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Софії в Отинії. Вже через вісім років після заснування польської колонії, 1888 року у Боднарівці (причому, не у самій колонії, а в селі) коштом землевласників Юстина Марцелія, Віктора Мрозовецького та інших вірян було збудовано філіальну дерев'яну каплицю, яку освятили 1905 року.