21029 Вінниця

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного із давньоукраїньких градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914р. центром Подільської губернії, з 1923р. центром округу, а з 1931р. є обласним центром. Населення - понад 430 тисяч мешканців.

Парафіяльний ('за містом') цвинтар у Вінниці постав наприкінці 80-х - на початку 90-х років XVIII століття, коли парафіяльний осередок перший раз перейшов до капуцинського костелу Матері Божої Ангельської. І приблизно тоді ж на ньому збудували дерев'яну каплицю.

45108 Вишеньки

Вперше Вишеньки згадуються у грамоті князя Любарта Гедиміновича 8 грудня 1322 року. 1906 року тут проживало 239 мешканців, нині ж його населення перевищує три сотні осіб. Село входило до Рожищенського району, а від 2020 року є частиною Луцького.

Перший дерев'яний костел у Вишеньках постав 1639 року та був консекрований єпископом Андрієм Гембіцьким. У 1771 році знищений татарами і шведами храм відбудували коштом місцевого власника Станіслава Манецького (він же відновив 27 травня цього ж року фінансово-майнове забезпечення парафії). Після пожежі, яка зруйнувала костел, його частково відбудували 1847 року (причому, на мурованому саме тоді фундаменті), а завершили його спорудження та оснащення, а також реставрацію вцілілих решток колишньої святині у 1858-1859 роках завдяки єпископу Касперу Боровському та вірянам.

34300 Володимирець

Перша письмова згадка про Володимирець (в Іпатіївському літописі) датується 1183 роком, а наступна - аж у 1570 році. 4 червня 1667 року поселення отримало королівський привілей на самоврядування за магдебурзьким правом (скасоване 1831 року). 26 лютого 1940 року Володимирцю було присвоєно статус селища міського типу. Було районним центром. Нині тут проживає близько 9300 мешканців.

У 1703 році у Володимирці коштом місцевих власників Яна Кашевського та його дружини Констанції (Четвертинської) постав дерев'яний костел, а у 1705-1706 роках було засновано парафію. Проте храм згорів вже 1723 року. Будівництво нової, мурованої святині завдяки черговому власнику маєтностей Вікентію Красіцькому завершили 1827 року.

77316 Войнилів

Поселення Войнилів (Вонилів) у джерелах відоме з 1385 року, згадується також 4 червня 1437 року та у 1443, 1451 і 1506 роках. 1552 року отримало магдебурзьке право і назву Прокопів, яка протрималась лише трохи більше століття. 1880 року у містечку проживало 2303 мешканців, з яких 1149 були поляками і 1022 українцями, 1939 року - 2850, а нині - майже 2700 осіб. 1934 року Войнилів втратив міські права, у 1940-1941 і 1944-1962 роках був районним центром та став селищем міського типу (від 1960 року), а потім увійшов до Калуського району.

Перший і, швидше за все, дерев'яний костел у Войнилові, який спорудили після заснування міста, був відбудований наприкінці XVI століття після того, як його знищили татари. У цей же період тут також постала парафія, а місцевий настоятель опікувався теж святинею у Калуші, проте формальне заснування парафії (чи її відновлення?) відбулось 1610 року коштом Сенявських.

09301 Володарка,
вул. Миру, 15

Володарка згадується у літописі 1150 року як Володарев. 1812 року отримала статус містечка зі своїм самоуправлінням. Стала центром волості, від 1923 року була районним центром, а від 1960 року є селищем міського типу. 2006 року Володарка налічувала 7540 жителів, а 2020 року - лише 5894. Нині належить до Білоцерківського району.

Перший (дерев'яний) костел у Володарці постав на початку 40-х років XVII століття завдяки здійсненої 29 листопада 1640 року фундації власника поселення Яреми Вишневецького, який ще 1631 року перейшов з православ'я в католицизм. Храм отримав титул св. Архангела Михаїла (відповідно до другого імені фундатора). Проте вже незадовго був знищений під час козацько-польського військового протистояння.

82130 Волоща

Вперше у документах Волоща згадується 21 березня 1425 року. Попри те, що у XVIIст. тут двічі намагались заснувати місто під назвою Коритків, Волоща залишилась лише селом. 1890 року у ньому проживало 1808 мешканців (1388 українців і 420 поляків), 1904 року - 1995, 1939 року - 2510 (переважно - українці), а нині село нараховує понад 1200 осіб.

Місцевий власник Франциск Брюкманн поховав померлу від холери дружину Анну на околиці села та 1832 року збудував на її могилі муровану цвинтарну каплицю св. Анни, подарувавши волощанській парафії Воздвиження Святого Хреста земельну ділянку навколо під цвинтар. У цій каплиці щотижня проводились богослужіння за померлих фундаторів.

32630 Заміхів,
вул. Базарна, 25

Заміхів вперше в документах згадується 1661 року, проте був позначений на карті ще у першій половині цього століття. З кінця XVIIIст. вважався містечком. У 1893 році тут проживало понад 1674 мешканців, 1905 року - 2392, нині село має понад шість сотень осіб. До 2020 року входило до Новоушицького району.

Перший (дерев'яний) костел Пресвятої Трійці у Заміхові із мурованим скарбцем та дерев'яною захристією збудували 1749 року коштом місцевого власника Йосифа Гумецького, каштеляна кам'янецького (фундаційний акт зареєстрований в кам'янецьких земельних книгах 7 листопада 1749 року). Храм отримав п'ять вівтарів (ймовірно, дерев'яних).

31257 Завалійки

Перша відома письмова згадка про Завалійки датується 1629 роком, хоча вважається, що село засноване на кілька століть раніше. Наприкінці ХІХ століття тут проживало майже 1200 мешканців, нині має приблизно таку ж кількість осіб. Село входило до Волочиського району, а від 2020 року є частиною Хмельницького.

Мурований костел Провидіння Господнього у Завалійках збудували у 1810-1812 роках місцеві власники брати Братковські. І був він спочатку їхньою приватною каплицею, потім - філією парафії Матері Божої Святого Скапулярію у Тарноруді, а не пізніше 1830 року став парафіяльним. У 1850 році завалійківська парафія, охоплюючи також сусідні села, нараховувала понад три тисячі вірян.

48115 Золотники

Перша писемна згадка про Золотники датується 1410 роком, наступна - 28 листопада 1435 року. У 1485р. поселення отримало магдебурзьке право та згадується як місто у 1459, 1469 і 1485 роках. 1890 року тут проживало 2081 мешканців, у тому числі 1240 греко- і 616 римо-католиків, нині - понад 1700 осіб. Від січня 1940р. до 30 грудня 1962р. Золотники були райцентром, потім увійшли до Теребовельського району, а 2020 року - до Тернопільського. У 1984р. втратили статус міста, ставши селищем міського типу, а з 1991 року є селом.

Парафія у Золотниках заснована у серпні 1459 року коштом їх власника Михайла Золотницького (Вільчека). Тоді чи трохи раніше постав перший костел (вочевидь, дерев'яний), який мав титул Матері Божої, св. Станіслава, св. Войтеха, св. Йоана Хрестителя і св. Миколая. Був знищений татарами у першій половині XVII століття та відновлений, проте 1648 року його знову потрібно було відбудовувати.

20200 Звенигородка,
вул. Шевченка, 1

У давньоруські часи місто називалось Звенигород, проте його зруйнували татаро-монголи. Воно відродилось пізніше на новому місці, на 3 кілометри південніше. Перша письмова згадка про нього датується 1394 роком. В часи козацько-польських війн Звенигородка була сотенним містом Корсунського полку, а 1792 року отримала магдебурзьке право. З 1798 року - центр повіту. У 1923 році Звенигородка стала центром однойменного району, з 1927 року її віднесено до категорії селищ міського типу, 1938 року стала містом районного підпорядкування. Населення - понад 17 тисяч мешканців.

Парафія у Звенигородці була заснована 1766 року коштом Фелікса Солтика, 1776 року додаткові кошти на її забезпечення виділив король Станіслав Август. Тоді ж і розпочали будівництво дерев'яного костелу, наріжний камінь якого освятив о. Палуцький. У 1780 році душпастирював тут о. Лоєцький.