82024 Болозів

У 1406 році вперше письмово згадується Болозів, який тоді називався Верхнім Болозовом, щоб відрізнити його від Нижнього Болозова (нині - Нижнє). Наступна згадка - 1449 рік. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало маже вісім сотень мешканців, з них римо-католиками були лише три сотні, нині ж місцеве населення - майже сім сотень осіб. Село належало до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Парафію у Болозеві було засновано, ймовірно, у середині XV століття (принаймні, у 1476 та 1478 роках тут вже служив настоятель о. Томаш). У 20-х роках XVII століття татари знищили дерев'яний храм, проте коштом місцевого власника Миколая Даниловича його відбудували. Костел спочатку мав титул свв. Апп. Петра і Павла, але не пізніше 1637 року вже був присвячений св. Лаврентію. Новоспоруджена святиня містила також три нові вівтарі, головний з яких мав образ Успіння Матері Божої, пожертвуваний Даниловичем 1635 року.

09700 Богуслав

Перша згадка про поселення Богуславль в літописі датується 1195 роком. 1240 року воно було зруйноване татаро-монголами, проте пізніше відновлене як фортеця. У 1591 році Богуслав став центром староства, а 1620 року отримав магдебурзьке право. З 1648 року - сотенне місто Білоцерківського полку, а з 1685 року - центр полку, який було ліквідовано царською владою у 1711-1712рр. З 1796 року Богуслав був центром повіту Київської губернії, а 1837 року став заштатним містом Канівського повіту. У 1846 році переведений у розряд містечок. У 1919-1923 роках знову був повітовим центром, а з 1923 року є районним центром. Статус міста отримав у 1938 році. Чисельність населення - понад 16 тисяч мешканців.

Перший дерев’яний костел під титулом Зіслання Святого Духа у Богуславі збудували біля базарної площі у центрі міста 1789 року коштом Францішка Жевуського (правда, за непідтвердженою інформацією католицька святиня існувала тут ще 1654 року). Але 30 серпня 1817 року храм згорів під час пожежі, яка охопила центральну частину міста.

7720? Болехів,
Січових Стрільців, 13

Болехівські землі відомі ще з 1238-1239рр., проте датою першої письмової згадки про поселення вважають 1371 рік. Згадується також 1476 року, цього століття називався Болеховом Волоським. У 1603р. отримав магдебурзьке право. У 80-х роках XVIIIст. до міста прибули німецькі колоністи. Тоді тут проживало понад три тисячі мешканців, через століття - близько 3700, 1939 року - 11700, у тому числі 4700 українців-греко-католиків, 1400 поляків, 1000 українців-латинників і 700 німців. У 1944-1964рр. Болехів був райцентром, потім увійшов до Долинського району, а 1993 року став містом обласного підпорядкування, яке нині нараховує понад 10 тисяч осіб.

У Болехові не пізніше 1593 року вже існував дерев'яний костел під титулом Святого Хреста. А парафію фундував 11 січня 1607 року місцевий власник Миколай Гедзинський. Наступного року його коштом було споруджено перший (дерев'яний) храм Успіння Пресвятої Діви Марії, проте ця святиня повністю згоріла разом із усім костельним оснащенням 6 січня 1730 року (внаслідок необережного поводження з вогнем міністрантів).

22870 Брацлав,
вул. Героїв України, 1,
+380 (4331) 511-91

Місто Браслав згадується в літописах у XIIст., але першою писемною згадкою вважається 1362 рік. У 1564р. Брацлав отримав магдебурзьке право, у 1566-1598рр. був столицею воєводства, в часи гетьманщини - полковим містом. У 1880р. тут проживало 5435 мешканців, 1893 року - 8260, 1905 року - 10342, нині - майже п'ять тисяч осіб. Із 1924 року є селищем (міського типу), до 2020 року входив до Немирівського району.

Перший дерев'яний костел (Успіння Пресвятої Діви Марії) у Брацлаві постав вже у першій чверті XV століття. Близько 1540 року його замінив другий дерев'яний храм, який вже у 1552 році під час татарського нападу був знищений. Відбудували святиню аж 1613 року з фундації короля Зигмунта ІІІ, ймовірно, як муровану, проте її зруйнували козаки (або турки) у XVII столітті.

44440 Буцинь

Село Буцинь (Буцень) відоме у джерелах, принаймні, від 1726 року. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 1300 селян. У радянські часи до 2017 року називалось Буцин. Нині його населення становить майже 1200 мешканців. Належало до Старовижівського району, а від 2020 року - до Ковельського.

Саме 1726 роком датується постання у Буцині парафії, а останній дерев'яний костел було споруджено 1733 року коштом Юзефи Яблонівської (дівоче прізвище - Мицельська). 1810 року його замінила мурована святиня, збудована завдяки пожертвам місцевих власників Заславських, Яблонівських і Пшесмицьких (за не підтвердженою інформацією, було обмуровано старий дерев'яний храм).

77065 Букачівці

Букачівці уперше письмово згадуються у 1438р., 1489 року отримали магдебурзьке право, поновлене 12 березня 1510 року. У 1880р. тут було 1840 мешканців, у тому числі 501 греко- і 280 римо-католиків, 1939 року - 3850, з них - 1480 поляків і 1220 українців, нині ж - понад 1200 осіб. У 1932-1934рр. Букачівці стали селом, а 1940 року - селищем міського типу. У 1939-1959рр. були районним центром, потім входили до Рогатинсько району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

З кінця XVI століття у Букачівцях існувала римсько-католицька святиня (можливо, це вже була замкова каплиця з одним вівтарем з образами Матері Божої і Христа Розіп'ятого), яка пізніше фігурувала у складі різних парафій. У 1747 році завдяки власнику міста Франциску Лущевському було споруджено невеликий дерев'яний костел Всіх Святих та засновано парафію, а замкову каплицю розібрали.

77111 Бурштин,
вул. С. Бандери

Поселення, яке з 1436 року відоме як Нове Село (згадується також у 1439 і 1448 роках), 1550 року отримало міські права, а 1579 року - назву Бурштин. У 1880р. тут проживало 4294 мешканців, у тому числі 1471 греко- і 372 римо-католиків. 1939 року стало селищем міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Галицького району. У 1993р. Бурштину повернули статус міста, а 2014 року віднесли до категорії міст обласного значення і вивели зі складу Галицького району. Нині місто нараховує понад 15 тисяч осіб.

У 1813 році тодішній власник Бурштина Ігнатій Скарбек збудував на кладовищі місцевої парафії Пресвятої Трійці муровану каплицю-усипальницю. Станом на 1822 рік храм вже мав вівтар, над яким висіло розп'яття. У 1822 році в ніші ззовні святині вмонтували пам’ятник із скульптурою Ісуса Христа, двома ангелами та викарбуваним надписом на честь померлих дружини Людвіки і дочки Целестини фундатора каплиці (ймовірно, авторства відомого віденського скульптора Антона Шімзера, який від 1812 року аж до смерті 1838 року жив і працював у Львові).

73025 Херсон,
вул. Суворова, 40,
+380 (552) 498-288, 223-098,
f.b.: 237330286609413

У 1737 році під час Російсько-турецької війни 1735–1739 років на правому березі Дніпра було побудовано укріплення Олександр-Шанц. З 1775 року під прикриттям укріплень Олександрівського Шанца почали будівництво військових кораблів. Так з'явилось нове місто, указ про заснування якого був підписаний Катериною ІІ 18 червня 1778 року, а назву воно отримало на честь відомого міста-колонії Херсонес у Криму (Херсонеса Таврійського). З 1803 року Херсон був центром губернії, 1923 року став центром округи, а пізніше - обласним центром. Населення - понад 289 мешканців.

Перший римсько-католицький храм у Херсоні збудував о.-єзуїт Елізум Шац 1787 року на честь Спасителя. Ймовірно, що це була дерев'яна, обмазана глиною святиня. У 20-х роках XIX століття на місці цієї каплиці було споруджено мурований костел та освячено під титулом свв. Пія і Миколая. У 40-х роках храм перебудували (до нього також добудували вежу), літом 1849 року його консекрував єпископ- помічник Могильовський Головинський під титулом св. Антонія як кафедральний собор новоутвореної єпархії. У 1887 році костел знову було перебудовано та переосвячено (тепер вже під титулом св. Миколая).

28002 Хмельницький,
вул. Примакова

Перша згадка про Плоскирів чи Плоскировець, як тоді називався Хмельницький, датується першою половиною XV століття. Задяки замковим укріпленням Плоскирів у 60-80-х pоках XVI століття став міським поселенням, яке 1566 року отримало магдебурзьке право. Плоскирівське староство, як і все Поділля, виявилося повністю спустошеним турецьким пануванням 1672-1699 років, тому сюди пересилили селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я, а також Жешувського, Люблінського, Калецького, Краківського воєводств, нащадки яких склали основу католицького населення. Кількість костелів в краї неухильно збільшувалась: у XIVст. їх було 2, в XVст. - 6, в XVIст. - 7, у XVII - 14, а в XVIIIст. - вже 46. 1795 року Плоскирів став одним з повітових центрів Подільської губернії Російської імперії та був перейменований у Проскурів, 1923 року став окружним центром, а 1941 року - центром області. У 1954 році місто отримало назву Хмельницький. Його населення - майже 274 тисячі мешканців.

За переказами, значна частина польських переселенців одержали землю на захід від Плоскирова на колишніх гречаних ланах, від чого їхнє поселення отримало назву Гречани. Вони і збудували на місці старого замку-фортеці невеличкий дерев'яний костел.

78050 Хотимир

Поселення відоме у джерелах від 1399 року. Є згадки у 1431 та 1437 роках. З першої чверті XVI століття вважалось якщо не містом, то, принаймні, містечком. Після Ісв. війни Хотимир втратив цей статус, а 1934 року став центром гміни. У 1939р. тут проживало 3060 мешканців, з них 2850 українців (2150 греко-католиків та 700 римо-католиків), 50 поляків і 160 євреїв. До села також належала колонія Ігрища, в яку у міжвоєнний період поселили 160 польських переселенців. Нині у Хотимирі проживає менше дев'яти сотень селян.

Парафія у Хотимирі вважається заснованою 1602 року завдяки місцевому власнику Войцеху Хотимирському, проте, швидше за все, це було її відновлення, а постала вона значно раніше. Перші костели були дерев'яними, а один із них наприкінці XVI століття завалився від старості. 1598 року його замінив мурований коштом вже згаданого Войцеха Хотимирського храм.