31310 Чорний Острів,
вул. 1 Травня, 96

Поселення вперше документально згадується 1366 року як Чорний Городок, однак у другій половині цього ж століття (зокрема, в 1493 і 1495 роках) - це вже Чорний Острів. Магдебурзьке право отримав 1556 року. На початку 80-х років тут проживала тисяча мешканців, нині селище (міського типу), яким він став 1957 року, має менше тисячі осіб.

Перший (дерев'яний) костел у Чорному Острові збудував місцевий власник Михайло Корибут Вишневецький у XVII столітті, проте цей храм був повністю знищений нападниками. Вважається, що спорудження мурованого храму розпочав 1797 року черговий власник Михайло Пшездецький, проте, за інформацією схематизмів Луцько-Житомирської дієцезії, його будівництво розпочали ще 1720 року Вишневецькі, які володіли містом до 1744 року (втім, може тоді постав наступний дерев'яний костел на заміну зруйнованому).

24800 Чечельник

Перша згадка про сторожові поселення на місці теперішнього Чечельника датується 1529 роком. Статус містечка отримав 1635 року. У 1795р. перейменували на Ольгопіль та зробили центром повіту, проте 1812 року повітовий центр перенесли до Рогузки-Чечельницької, яку теж перейменували на Ольгопіль, а Чечельнику повернули стару назву. Був центром волості. У 1893р. тут проживало лише 2897 мешканців, 1905 року - вже 10558, нині - майже 5 тисяч осіб. Із 1961р. є селищем (міського типу), був райцентром (за винятком 1962-1966рр.), проте 2020 року увійшов до Гайсинського району.

Муровану цвинтарну капличку Собанські збудували у 40-х роках XIX століття у стилі італійської неоготики, була їх родинним склепом, але в 1928 році останки Собанських перевезли до Польщі. Завдяки о. Мартиніану Дажицькому OFM і чечельницьким парафіянам святиня збереглась у задовільному стані. У 1937-1990 роках (за винятком періоду з війни по 1950 рік), коли чечельницький костел св. Йосифа було закрито, ця цвинтарна каплиця виконувала функцію парафіяльної святині.

14000 Чернігів,
ріг вул. П'ятницька, 31

Наприкінці VIIст. тут виникло укріплене городище, яке стало центром племені сіверян. З IXст. поселення увійшло до складу Київської Русі, а вперше Чернігів згадується в літописі під 907 роком. В XI-XIII століттях був центром Сіверщини і Чернігівського удільного князівства. У 1353р. Чернігів увійшов до складу Великого князівства Литовського і Руського, а 1503 року - до Великого князівства Московського. У 1618р. перейшов від Московії до Речі Посполитої. У 1623р. місто отримало магдебурзьке право, а з 1635 року стало центром Чернігівського воєводства. Зі середини XVIIст. Чернігів увійшов до складу Козацько-Гетьманської Держави і став центром Чернігівського полку. Після ліквідації Гетьманської Держави з 1782р. був центром Чернігівського намісництва, з 1797р. - Малоросійської губернії, з 1808р. - Чернігівської губернії. У 1925-1932рр. Чернігів був центром Чернігівської округи, а з 1932р. є обласним центром. Населення - понад 288 тисяч мешканців.

24100 Чернівці

Перша письмова згадка про поселення датується 5 травня 1393 року, згадується також 1432 року як значне. Називалось Черняхівці, Черніївці, Черніїв, а пізніше - Чернівці. У лругій половині XVI століття було Скіндерполем за прізвищем тодішнього власника, а від початку наступного вважалось містечком. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 2750 мешканців, нині - понад 2600 осіб. Із 1961 року є селищем міського типу. Було райцентром, а 2020 року увійшло до Могилів-Подільському району.

На колишньому католицькому кладовищі у Чернівцях власник маєтку у сусідній Саїнці Северин Маньковський перед своєю смертю 1828 року збудував каплицю-усипальницю, яка в усіх схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії аж до 1914 року подається як цвинтарна парафії св. Миколая, єп. мч.. Інколи в джерелах цю каплицю помилково ототожнюють з іншою, збудованою православними та освяченою 1868 року під титулом св. Марії Магдалини.

58008 Чернівці,
вул. Бетховена, 4/5,
+380 (372) 55-07-10,
www: rkc.cv.ua,
f.b.: rkccv

Чернівці (Черн) відомі з ХІІст., коли буковинські землі були частиною Галицького та Галицько-Волинського князівств. Пізніше згадуються 8 жовтня 1408 року, а також у 1456, 1457 і 1488 (як місто і центр повіту) роках. В Австрійській імперії 1776 року стали знову містом, з 1787 року були центром циркулу Галицької провінції, а зі середини XIXст. - столицею Буковинської провінції. У 1784р. тут разом із передмістям проживало близько 3200 мешканців, 1857 року - 21588, у тому числі 12290 німців, 4800 румунів, 3500 українців і 810 поляків, 1900 року - 67622, 1914 року - 120000, 1930 року - 150000, 1940 року - 180000, нині - понад 260 тисяч осіб. Із 1940р. Чернівці є обласним центром.

У 1591 році в столиці князівства Волощина Куртя-де-Арджеш постала дієцезія, яка охопила Молдавію (зокрема, Буковину), Волощину і Бесарабію. У 1607-1610рр. (після турецької окупації) її осередок перенесли до Бакова (Бакеу). 1621 року Баківська дієцезія увійшла до Львівської митрополії, а від 1751 року її єпископи резидували у Снятині, виконуючи функцію місцевих настоятелів. Після входження Буковини до Австрійської імперії чернівецькими римо-католиками опікувались австрійські військові капелани (зокрема, оо. Прокоп Мунц і Венцель Кекерт) під керівництвом ординарія Санкт-Пельтенського Йогана Керенса, польового єпископа.

58025 Чернівці,
вул. Івана Підкови, 10,
+380 (372) 56-14-37,
f.b.: 757028404664469

Чернівці (Черн) відомі з ХІІст., коли буковинські землі були частиною Галицького та Галицько-Волинського князівств. Пізніше згадуються 8 жовтня 1408 року, а також у 1456, 1457 і 1488 (як місто і центр повіту) роках. В Австрійській імперії 1776 року стали знову містом, з 1787 року були центром циркулу Галицької провінції, а зі середини XIXст. - столицею Буковинської провінції. У 1784р. тут разом із передмістям проживало близько 3200 мешканців, 1857 року - 21588, у тому числі 12290 німців, 4800 румунів, 3500 українців і 810 поляків, 1900 року - 67622, 1914 року - 120000, 1930 року - 150000, 1940 року - 180000, нині - понад 260 тисяч осіб. Із 1940р. Чернівці є обласним центром.

Садгора вважається заснованою 1770 року, 1801 року отримала статус торгового містечка. У 1774р. тут проживала лише сотня мешканців, 1869 року - 6009, 1880 року - 5019, 1910 року - 4600. У 1949р. стала селищем міського типу, була райцентром, а нині є частиною Чернівців.

Після входження у 1774 року Буковини до складу Австрійської імперії понад сотня садгорських римо-католиків послуговувалась каплицею, облаштованою ними у залишеній турками дерев'яній будівлі. Богослужіння для них проводив австрійський військовий капелан.

78053 Жуків

Вперше у документах село згадується 1420 року, а у 1423 році - як місто. Проте після нападу татар у 1624 році Жуків знову став селом. Нині у ньому проживає майже дві тисячі мешканців (належало до Тлумацького району, а тепер - до Івано-Франківського).

Парафія (та, відповідно, перший і, очевидно, дерев'яний костел) у селі постали коштом місцевого власника Миколая Слочика 1458 року. Відомо, що храм, знищений татарами наприкінці XVI століття, відбудували заново 1600 року. Проте і ця святині була спалена татарами (разом із містечком) 1624 року. Її замінив черговий дерев'яний костел, який 1705 року вже вважався нефункціонуючим.

35053 Деражне
вул. Р. Мартинюка, 13

Вперше Деражне згадується у документах Почаївського монастиря за червень-серпень 1274 року. На початку XVII століття поселення отримало магдебурзьке право. 1860 року нараховувало майже вісім сотень мешканців, половина з яких була євреями, а перед Ісв. війною - понад 2700. Сьогодні є селом, в якому проживає близько 2100 осіб. Належало до Костопільського району, а тепер - до Рівненського.

У 1614 році перший католик в роду Острозьких Януш, на якому закінчився цей славетний рід, збудував у своєму Деражному дерев'яний костел. Проте святиню було знищено 1649 року під час польсько-козацької війни. У 1754 році Кароль Немирич із спольщеного українського роду Немиричів гербу Клямри, отримавши 1749 року в заставу Деражне, спорудив тут черговий дерев'яний храм та дотував парафію.

32200 Деражня

Деражня вперше документально згадується 1431 року, є також згадки у 1469 і 1485 роках. Магдебурзьке право отримала 1614 року. Містечко було центром волості. 1893 року у ньому проживало 2448 мешканців, 1905 року - 4499, нині - менше 10 тисяч осіб. 1924 року стала селищем міського типу, а 1987 року - містом. Була райцентром, проте 2020 року увійшла до Хмельницького району.

Перший (дерев'яний) костел у Деражні постав після 1664 року, коли відібране в гетьмана Івана Виговського місто перейшло в королівську власність. Його будівництво профінансував королівський староста, проте парафія не отримала матеріального забезпечення. Її духовенство існувало за рахунок пенсії та натуральних продуктів, що надавали деражнянські старости. Під час турецької окупації храм знищили.

08514 Дідівщина

Достовірна інформація про поселення, яке також називалось, Дідове, походить із 70-х років XVI століття. 10 вересня 1596 року отримало магдебурзьке право. У козацькій державі було сотенним містечком Білоцерківського полку. У Російській імперії стало центром волості Сквирського повіту. Проживає у селі вісім сотень мешканців.

Місцевий мурований костел було споруджено 1818 року коштом родини Хоєцьких, у власності яких Дідівщина перебувала із 1810 року. У 1820 році храм освятив о.-канонік Годлєвський. У другій половині XIX століття місцева парафія нараховувала близько тисячі вірян та мала дві філіальні каплиці в Лучині і Корнині (теперішня Житомирщина).