81210 Ганачівка

Ганачів вперше згадується 5 листопада 1394 року, коли Дмитро Волчкович подарував його львівському францисканському монастирю Святого Хреста, і аж до ХХст. належав францисканцям, які оселяли тут переважно поляків. 1880 року у Ганачеві проживало 1051 мешканців, у тому числі 921 римо- і 117 греко-католиків, а в Ганачівці - 412. У 1944р. 3 лютого вояки УПА та 2 травня німецькі війська СС знищили Ганачів, його терен потім заселили українцями із Польщі та приєднали до Ганачівки. Нині село нараховує близько 460 осіб. Входило до Перемишлянського району, а від 2020 року - до Львівського.

У 1399 році власники Ганачева францисканці отримали дозвіл архієпископа Якова Стрепи на спорудження у селі каплиці. Наступного, 1400 року Ганачів приєднали до парафії св. Миколая у Вижнянах, а 1420 року - до новоствореної парафії (тоді - Усіх Святих) в Чишках.

26500 Голованівськ

У 1757 році згадується як недавно засноване поселення, називалось Голованецьке, потім - Голованівське. Після 1793 року у складі Росії назву змінили на Голованівськ. Наприкінці століття отримав статус містечка і став волосним центром. На початку 40-х років XIXст. тут проживало близько 1400 мешканців, 1880 року - 3 тисячі, нині - майже 6 тисяч осіб. Від 1923 року Голованівськ є центром району, від 1957 року - селищем (міського типу).

1 лютого 1781 року місцевий власник Станіслав Фелікс (Щенсний) Потоцький фундував перший костел разом із парафією у Голованівському (фундаційний акт було підписано у Тульчині, а затверджено церковною владою 14 січня 1782 року у Брацлаві). Храм, швидше за все, був дерев'яним, освятили його 1797 року під титулом св. Станіслава, єпископа мученика.

32466 Голозубинці,
вул. Шевченка, 22,
+380 (3858) 322-81

Уперше в документах Голозубинці згадуються у 30-х роках XVI століття. 1893 року тут проживало 588 мешканців, 1905 року - 1293, нині село має понад тисячу осіб. Входило до Дунаєвецького району, а від 2020 року є частиною Кам'янець-Подільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Михаїла Архангела у Дунаївцях. У 1827 році на кладовищі у Голозубинцях коштом місцевих власників Скібневських було споруджено невелику муровану каплицю площею 6 на 9 метрів та висотою 4 метри. Святиню подають як громадську схематизми Кам'янець-Подільської дієцезії, принаймні, від 1859 року, а після ліквідації цієї дієцезії - схематизми Луцько-Житомирської дієцезії аж до 1914 року.

45700 Горохів

Вперше Горохів зустрічається у документах 1450 роком (інколи поселенню помилково приписують згадку 1240 року), згадується також у 1487 році. У 1571р. вже вважався містечком, якому 26 липня 1600 року його власник надав магдебурзьке право, підтверджене грамотою короля Сигізмунда ІІІ Вази 10 березня 1601 року. Проте за клопотанням чергового власника у 1870р. місто втратило самоуправління. У 1897р. в містечку проживало 4699 мешканців, 1906 року - 7202, нині - понад 8400 осіб. У 1921-1939рр. Горохів був центром повіту, із радянських часів до 2020 року - райцентром.

Парафія в Горохові постала наприкінці XVI століття, а вперше у джерелах згадується 1604 року. Вочевидь, тоді там вже існувала якась святиня. Перший задокументований дерев'яний костел під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і Віднайдення Святого Хреста було збудовано коштом місцевих власників князя Адама Сангушка та його дружини Катерини з Уханських 1619 року (фундаційний акт, датований 4 квітня, 20 квітня затвердила Луцька курія). У 1626 році цей храм консекрував єпископ Луцький Станіслав Лубенський.

24615 Городківка,
f.b.: 100068892696921

За переказами, існуюче у XIII-XIV століттях село Шумилів знищили татари, а наприкінці XVIст. тут заснували містечко М'ястківку. У ньому на початку 90-х років ХІХст. проживало понад 5500 мешканців, 1905 року - 8997, а нині село має понад 5600 осіб. 1946 року М'ястківку об'єднали із Раківкою, яка до 1917 була Ротмистрівкою, та назвали Городківкою. Село входило до Крижопільського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського.

У XVIII столітті католицький цвинтар в Городківці розташовувався біля костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та містив дерев'яну дзвіницю із трьома дзвонами, і лише наприкінці цього чи, швидше за все, на початку наступного століть його перенесли.

48311 Горожанка

Поселення Горожанка (Рожанка, Горожана, Грозана) відоме письмово від 22 червня 1439 року, згадується також 1445 року. У 1556-1635 роках вважалось приватним містом. Населене було переважно українцями. Нині у селі проживає майже півтори тисячі мешканців. Належало до Монастириського району, а тепер увійшло до Чортківського.

Перший дерев'яний костел в Горожанці (разом із парафією) постав у проміжку 1600-1615 років коштом місцевого власника Миколая Маковецького, проте 1620 року його спалили турки чи татари. Наступний дерев'яний храм згадується 1641 року, а 1741 року занотовано існування того ж чи вже іншого, але теж дерев'яного костелу, що мав три вівтарі: головний (Святого Духа) та бічні Матері Божої і Христа Розіп'ятого. Святиня згоріла 1751 року від удару блискавки.

35326 Гориньград Перший

Село Крупа вперше згадується у документах 1545 року, а також у 1577, 1583 і 1593 роках. У XVIIст. отримало статус містечка, який було відновлено 1777 року на магдебурзькому праві зі зміною назви на Гориньград. У 1827 році тут проживало 1055 жителів, в середині XІXст. - 1598, наприкінці - 1860, 1911 року - 2564, 1921 року - 2042, нині село має менше півтисячі осіб.

Перший дерев'яний костел у Крупі, присвячений Преображенню Господньому, збудували та оснастили місцеві власники князь Альбрехт Станіслав Радзівілл, великий канцлер литовський, та його дружина Кристина (з Любомирських) згідно із фундаційним актом 10 грудня 1643 року, зареєстрованим 30 грудня 1643 року в Коронному реєстрі, та угодою про передачу коштів, детально описаною у Вільнюсі 10 грудня 1644 року. Парафія отримала від них значні земельні наділи разом із кріпаками, а також понад 10 тисяч злотих.

22700 Іллінці,
вул. Європейська, 7(чи 9?)

Перша письмова згадка про Іллінці (Лінці) датується 1391 роком, згадуються також 1448 року. 22 жовтня 1757 року поселення отримало магдебурзьке право, 1866 року стало стало волосним центром. 1856 року мало 6329 мешканців, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - 10356, нині - понад 12 тисяч осіб. У 1923 році Іллінці стали райцентром, 1 грудня 1986 року отримали статус міста районного значення, від 2020 року входять до Вінницького району.

Схематизми Луцько-Житомирської дієцезії датують костел в містечку 1785 роком та приписують його спорудження місцевому власнику Ієроніму Янушу Сангушці. Але, за інформацією багатотомника 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego', це був попередній дерев'яний храм, для якого фундатор 1804 року здійснив свою останню (перед смертю 1812 року) пожертву - 20 моргів землі та 1600 злотих.

13420 Івниця

Перші письмові згадки про Івницю датуються 1456 роком, згадується також у 1545, 1569, 1584 і 1589 роках, а від 1598 року вважалась містечком, проте пізніше втратила цей статус. У другій половині XVIIIст. тут проживало понад 3 тисячі мешканців, а 1761 року Івниця знову стала містечком. У 1880р. мала близько двох тисяч жителів, 1906 року - 2839, 1911 року - 3219, 1923 року - 2888, нині - понад 1600 осіб. Село входило до Андрушівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

У середині XVIIIст. католики латинського обряду Івниці належали до парафії у Ходоркові. Перший (дерев'яний) івницький костел збудували з фундації когось із родини Лентовських (засновницький акт від 9 липня 1754р.). Оснастили святиню коштом місцевого власника Яна Чарнецького, а консекрував храм під титулом Пресвятої Трійці 31 травня 1762 року єпископ Андрій Залуський, який заснував тут самостійну парафію (її 1767 року обслуговував о.-паулін Ян Чосновський).

68600 Ізмаїл,
вул.Комсомольська, 43,
+380 (4841) 210-74

Ізмаїл стоїть на місці, де у IV–V сторіччях знаходилась грецька колонія Антиофілас, а потім виникло поселення «Сміл», яке у середньовіччі генуезькі купці називали «Сініл». Після XVI століття територію захопили турки і на цьому місці постала фортеця «Ішмаел» (можливо, що турки просто пристосували до своєї мови назву «Сміл»). Після відступу турків у 1812 році вона отримала статус міста і назву Тучков (назву Ізмаїл повернули у 40-х роках XIX сторіччя). З 1944 року був центром області, а від 1956 року є районним центром, в якому нині проживає майже 72 тисячі мешканців.

Після отримання у 1825 році дозволу на спорудження костелу римо-католики Ізмаїла збудували 1826 року через недостатність коштів лише невелику каплицю, яка вже 1840 року стала руїною. І тільки наприкінці 40-х - на початку 50-х років постав нарешті сучасний мурований храм. У 1915 році костел заново було відбудовано після пожежі. До революції парафію, як нараховувала 2215 вірних, обслуговував о. Йоан Хондру, а храм продовжував працювати і далі, оскільки Ізмаїл увійшов до складу Румунії.