79008 Львів,
вул. Винниченка, 32

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

Rezydencja metropolitów lwowskich została zbudowana dzięki staraniom metropolity Franciszka Pisztka na tak zwanej „Górze Strzeleckiej”, gdzie według dawnych dokumentów miejskich w 1376 roku król Władysław Opolczyk nadał ziemie dla domu pierwszego metropolity lwowskiego Macieja. Projektował pałac w stylu bidermeier znany architekt Johann Zalcman, budowa trwała cztery lata- 1840-1844. W maju 1844 roku arcybiskup Franciszek Pisztek poświęcił swoją rezydencję. W 1886 roku odbyły się odnowienie i rekonstrukcja pałacu.

24320 Ладижин,
вул. Карла Маркса, 34а

Перша згадка про Ладижин (Каладижин) датується 1240 роком, коли добре укріплене місто зруйнували татаро-монголи, вдавшись до підступу. Потім Ладижин згадується у XIV столітті як дерев'яне місто-фортеця. 21 березня 1973 року селище міського типу Ладижин було віднесено до категорії міст районного підпорядкування, а 2000 року стало містом обласного значення. Нині його населення складає понад 22 тисячі мешканців.

Відомо, що 1797 року коштом місцевого власника Северина Потоцького у Ладижині постала дерев'яна каплиця, яку у 1823 році замінив мурований костел, збудований завдяки пожертві наступних власників - Собанських. Є суперечлива інформація, що у 1850 році храм консекрував єпископ Лубенський, проте відомі з доступних джерел єпископи на прізвище Лубенські або вже померли на цю дату, або ще не стали єпископами. Наприкінці XIX століття до цієї парафії, яка нараховувала менше восьми сотень вірних, належало аж 23 села.

81452 Лановичі

Село Лановичі (раніше - Луновичі) відоме від 1369 року, згадується також у 1424 та 1445 роках. Нині його населяє понад шість сотень мешканців, переважна більшість яких вважає своєю рідною мовою польську.

У 1462 році тут заснували парафію та спорудили перший дерев'яний костел коштом місцевого власника Павла Одровонжа. 1591 року архієпископ Львівський Ян Соліковський консекрував другий дерев'яний храм, збудований на кошти Мартина Лички. Мав головний вівтар та два бічнних. У 1727 році було споруджено третю дерев'яну святиню коштом Домініка Коссаковського, яку 1753 року після ремонтних робіт консекрував єпископ Перемишльський Вацлав Сераковський. Спочатку оснащення цього костелу складалось із перенесеного зі старих храмів, але 1774 року із костелу св. Станіслава Костки у Самборі придбали багато оздоблений вівтар Святої Родини, а наступного року закупили вівтар з образами св. Каетана і Непорочного Зачаття Матері Божої.

23453 Лучинець,
вул. Чапаєва, 30А,
+380 (4356) 333-94

Поселення Лучинець вважається заснованим 1500 року. Було містечком. 1893 року тут проживало 3233 мешканців, 1905 року - 5328, нині село має менше тисячі осіб. У 1923-1931 роках було райцентром, до 2020 року входило до Мурованокуриловецького району.

Католики латинського обряду містечка належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Сніткові. Перший дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії в Лучинці було збудовано близько 1743 року коштом Яна Сьвірського, судді прикордонного подольського (місцевого власника?).

77455 Лисець

Селище міського типу Лисець письмово відоме із XV століття. Правда, пізніше називалось Мочар, і під такою назвою згадується 1628 року як місто, але вже 1652 року повернулась стара назва. У 70-х роках цього століття тут оселились вірмени, які втікали із окупованого Туреччиною Поділля. 1880 року Лисець нараховував майже 2400 мешканців, переважно - греко-католиків. Від 1940 року до початку 60-х років був центром району. Нині тут проживає майже три тисячі осіб. Належав до Тисменицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Парафія у Лисці постала 1669 року коштом його власника Андрія Потоцького, а костел (дерев'яний) мав бути спорудженим значно раніше завдяки фундації Конєцпольських і містив їх поховання. У другій половині XVIIIст. цей храм вже замінив новий дерев'яний костел з титулом Різдва Пресвятої Діви Марії. Проте святиня згоріла 1785 року. І тоді 14 квітня архієпископ Львівський Фердинанд Кіцький передав місцеву парафію разом із її фінансово-майновим забезпеченням католикам-вірменам взамін на їх храм в Обертині. Римо-католики ж стали послуговуватись дерев'яною католицькою святинею вірменського обряду, спорудженою після того, як 1779 року згоріла попередня.

35220 Лисин

Вперше Лисин у документах згадується 1512 роком, проте оборонне городище тут з'явилось значно раніше. У першій половині ХVIІст. був одним із осередків розвитку аріанства, мав аріанський храм (на місці колишнього городища), який пізніше замінив костел. Лисин належав до Демидівського району, а тепер входить до Дубенського. Населення - близько двох сотень мешканців.

Після заборони аріанства у другій половині ХVIІст. на місці аріанської святині постала католицька дерев'яна каплиця, яку 1724 року замінив дерев'яний костел, збудований коштом родини Древньовських. Є інформація, що 1761 року Святіший Отець Климентій ХІІІ встановив для місцевого храму відпуст 6 серпня. У 1777 році тут була заснована самостійна парафія, яка охопила також сусідні села та налічувала до тисячі вірян.

22133 Махнівка,
вул. Шкільна, 8,
+380 (4342) 320-38

Поселення Махнівка (у 1935-2016рр. - Комсомольське) постало на землях, які 1430 року Каленик (предок магнатів Тишкевичів) отримав від князя Свидригайла. У 1767р. Протазій Потоцький зробив його своєю резиденцією, після чого Махнівку називали 'малою Варшавою'. 1791 року отримала привілеї містечка, у 1796-1846рр. була центром повіту, від 1845р. - центром волості. У 1885р. тут проживало 955 мешканців, 1897 року - 5343, нині - понад 3400 осіб. У 1923-1962рр. була райцентром, потім належала до Козятинського району, а 2020 року увійшла до Хмільницького.

У 1628 році у Махнівці місцевий власник Януш Тишкевич фундував бернардинський костельно-монастирський комплекс (ченці також обслуговували парафію), проте через двадцять років їх храм та монастир знищили козаки Максима Кривоноса. А відновлену пізніше святиню 1690 року зруйнували повстанці Семена Палія.

80327 Магерів,
вул. Л. Мартовича, 2

Магерів відомий з кінця XIV століття, 20 січня 1591 року з ініціативи його власника Яна Магери отримав магдебурзьке право (і, вочевидь, назву), а 1595 року коштом його наступного власника Андрія Белжецького тут було засновано парафію. У радянські часи містечко до 1959 року було районим центром. Проживає у Магерові близько двох тисяч мешканців.

Мурований костел тут збудували ще у XVII столітті. Сучасний мурований храм було споруджено 1843 року (за іншими даними - перебудовано попередній) та освячено у 1845 році. 1914 року святиню суттєво пошкодили під час війни, Меси відправляли у цвинтарній каплиці. 1935 року костел відновили та заново освятили.

67831 Мар'янівка

Колишню німецьку колонію Марієнталь заснували у 1804-1805 роках переважно переселенці із села Марієнталь в Ельзасі. У 1896-1917рр. поселення називалось Георгієвка (на честь вел. князя Георгія, сина імператора Олександра Третього). Від 1 лютого 1945 року є Мар'янівкою. Населення - майже тисяча мешканців.

У 1807 році була відкрита перша католицька школа. З 1809 року місцеві католики належали до парафії св. Йосифа у Йосифсталі, проте через кілька років тут створили свою парафію. Богослужіння спочатку проводили у школі, а у 1817-1821 роках коштом парафіян збудували мурований костел. Окрім того, завдяки Георгу Ошу на кладовищі постала каплиця.

82160 Меденичі,
вул. Лисенка, 3,
+380 (3244) 706-52

Меденичі вперше у джерелах згадуються 1395 роком. 1880 року у селі проживало 2266 мешканців, 1890 року - 2430, нині - майже 3300 осіб. У 1939-1941 і 1944-1959 роках були райцентром, у 1940 році отримали статус селища (міського типу).

У 1550 році парафія у Меденичах отримала фінансово-матеріальне забезпечення від короля Зигмунта ІІ Августа, який ще 1533 року надав певні привілеї селу, а місцевий дерев'яний костел міг постати ще раніше. 1604 року згадується меденицький душпастир о. Павло. Матеріали візитації парафії 1646 року свідчать, що стіни храму вже були в поганому стані, а мав він два вівтарі.