32140 Михайлівка,
вул. Центральна, 1

Поселення Михалпіль, як до 1946 року називалась Михайлівка, вважається заснованим у XVI столітті. 8 березня 1605 року отримало магдебурзьке право. У 80-х роках ХІХст. мало понад 1800 мешканців, наприкінці 90-х років ХІХст. - на початку ХХст. понад 2400, нині ж у селі проживає близько шести сотень осіб. Містечко було центром волості, у 1923-1959 роках - райцентром, потім увійшло до Ярмолинецького району, а 2020 року - до Хмельницького.

1 листопада 1743 року власник Михалполя Міхал Жевуський підписав акт фундування костелу та парафії, пожертвувавши для них земельну ділянку під храм та парафіяльний будинок, значні наділи орної землі і кошти на утримання святині, душпастиря та органіста. Будівництво дерев'яного костелу під титулом Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією і св. Архангела Михаїла завершили 1744 року, цього ж року було засновано місцеву парафію. Головний вівтар храму містив образ Матері Божої Ченстоховської.

13033 Миропіль,
вул. Центральна, 5

Можливо, що Миропіль вперше згадується 1196 року в Київському літописі як Кам'янець, проте достовірною першою згадкою про нього є записи у литовських документах 40-х років XVст. під назвою Сапогів. Пізніше став містечком, в якому у 80-х роках ХІХст. проживало близько семи сотень мешканців (Старий і Новий Миропіль). У 1923-1925рр. був райцентром. 1957 року об'єднанням сіл Кам'янка, Старий Миропіль, Новий Миропіль і Миропіль утворили селище (міського типу) Миропіль, в якому нині проживає понад 4800 осіб. Входив до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

Перший (дерев'яний) костел у Мирополі існував, принаймні, у XVIII столітті (схематизми Луцько-Житомирської дієцезії його датують навіть XVII століттям), проте він не був парафіяльним.

35740 Мізоч,
вул. Тараса Якимчука, 22

Перша письмова згадка про Мізоч (Великий і Малий) датується 1322 роком. 23 вересня 1761 року Великий Мізоч отримав магдебурзьке право. Наприкінці XVIII - на початку ХІХ століть Великий Мізоч став просто Мізочем, а Малий - Мізочком. На початку 1880-х років містечко мало приблизно 1800 мешканців, нині тут проживає понад 3400 осіб. Від 1940 року є селищем (міського типу). У 1940-1959рр. був райцентром, потім - у складі Здолбунівського району, а від 2020 року - Рівненського

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Острозі. Будівництво костелу у Мізочі фундував його власник Кшиштоф Дунін-Карвіцький 1795 року, після чого і розпочалось будівництво мурованої святині. А завершив спорудження храму разом із розташованим поруч парафіяльним будинком його син Казимир 1830 року.

4830? Монастириська

Спочатку поселення називалось Підгородне, потім - Монастирище. Вперше у документах згадується у 1433 та 1437 роках, з 1454 року відоме як місто з магдебурзьким правом. У 1773-1782рр. було центром дистрикту Галицького циркулу Королівства Галичини та Володимирії. У 80-х роках ХІХ століття мало майже три з половиною тисячі мешканців, у тому числі 1741 римо- та 408 греко-католиків. З 1940 року (за винятком 1962-1966рр.) Монастириська були райцентром, а нині з населенням близько п'яти з половиною тисяч осіб входять до Чортківського району.

Міський цвинтар було закладено, швидше за все, на початку XIX століття (принаймні, найстаріша могила датується тут 1833 роком). 1828 року родина Потоцьких, яким належали Монастириська від 1630 року по 1844 рік, збудувала на ньому свою каплицю-усипальницю в такому ж класичному стилі, як і споруджений раніше палац. Ця дата вказана в книзі 'Miasto kresowe Monasterzyska. Cmentarz katolicki' уродженця Монастириськ Збігнєва Жиромського (Вроцлав, 2013). Правда, місцеві краєзнавці вважають, що каплиці вже 400 років.

81063 Мужиловичі

Мужиловичі у документах вперше згадуються 22 липня 1386 року. 15 червня 1604 року власник села Станіслав Стадніцький надав його та інші свої маєтки Львівській єзуїтській колегії. Після ліквідації ордену 1773 року Мужиловичі стали власністю держави. На ці землі австрійський уряд пересилив 40 німецьких родин з Моравії і заснував німецьку колонію «Мuschelowic», яку колоністи назвали «Münchenthal». Нині у селі - понад тисяча мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у Брухналі (з 1940р. - Терновиця). Ще з часів належності села єзуїтам у їхньому дерев'яному будинку була каплиця, яку неодноразово ремонтували та перебудовували. А 1761 року перед будинком спорудили нову муровану каплицю. У 1807р. у Мужиловичах відбулось освячення осередку дієцезіального душпастирства, а 22.11.1806р. тут утворили капеланію. Каплиця тоді мала титул св. Антонія Падуанського.

Німецьку колонію Францфельд заснували 1805 року вихідці з Вюртемберга, Ельзасу, Баварії та Угорщини. У 1896-1917 роках село називалось Михайлівкою (на честь великого князя Михайла, сина імператора Олександра Третього). Від 1 лютого 1945 року є Надлиманським. Проживає у селі близько 1806 осіб.

Вже 1812 року місцеві римо-католики, котрі належали до парафії св. Йосифа у Йосифсталі, спорудили свій перший храм, а 1851 року збудували новий мурований костел (в неокласичному стилі). У 1853 році тут постала самостійна парафія. У 1858 році було також споруджено каплицю Пресвятої Діви Марії (ймовірно, на кладовищі). 1 жовтня 1861 року парафіяльний храм консекрував єпископ- помічник Тираспольський Вікентій Ліпський. Перед Ісв. війною парафія нараховувала понад шість сотень вірян, а обслуговував їх адміністратор о. Микола Гельман.

47734 Настасів

Настасів згадується у документах у 1433, 1443 та 1449 роках, а також 28 лютого 1452 року, у 1570-1604 роках мав статус міста. На початку XVIII століття тут оселились переселенці з Мазовії. 1880 року тут проживало 2944 осіб, з них 2400 були греко- і 441 римо-католиками, 1890 року - 3124 мешканців, у тому числі 2493 українців і 516 поляків, нині ж село нараховує понад 1800 осіб.

Саме для польських переселенців місцеві землевласники Потоцькі збудували перший дерев'яний храм, яким опікувались спочатку домініканці, а від 1708 року - єзуїти. Головний вівтар костелу містив визнаний чудотворним образ Матері Божої Ченстоховської, перенесений сюди 1709 року із греко-католицької церкви, де він тимчасово зберігався. Бічні ж вівтарі мали ікони св. Анни і св. Каетана.

22800 Немирів,
вул. Костельна, 93а,
f.b.: Nemyrivkatolik

У Х-ХІ століттях тут існувало руське (давньоукраїнське) поселення, на місці якого виникло інше - Мирів, але його зруйнували татари. У другій половині XIVст. утворилось нове поселення Немирів, перша письмова згадка про нього припадає на 1506 рік. Магдебурзьке право отримало 1581 року. 1893 року у місті проживало 6864 мешканців, 1905 року - 7508, нині - понад 11400 осіб. Немирів був осередком повіту, у радянські часи - селищем міського типу і райцентром, з 1985 року - знову містом, а 2020 року увійшов до Вінницького району.

Перший дерев'яний костел в Немирові існував, принаймні, на початку XVIIст. (ймовірно, збудували наприкінці XVIст.), проте пізніше був зруйнований. Черговий дерев'яний храм у місті постав аж у 20-х роках XVIII століття.

34721 Невірків

Перша згадка про Невірків датується 1463. У XVIIст. його власником стала родина Рокшицьких, які навіть перейменували поселення на Роксоволя чи Рокшицька Воля, проте ця назва не прижилась. 27 листопада 1773 року поселення отримало статус міста, проте цей привілей так і не було реалізовано. Нині Невірків є селом із населенням понад 1100 мешканців. Раніше належав до Корецького району, а тепер - до Рівненського.

Дерев'яні костел та монастир для домініканців у Невіркові збудував 1698 року Миколай Рокшицький, фінансово забезпечивши служіння ченців наданим їм майном разом із прикріпленими до нього селянами. А храму пожертвував сімейний образ Матері Божої Страждаючої, який з часом став чудотворним та об'єктом паломництва вірян різних конфесій.

71731 Новогорівка

Поселення заснували 1810 року 82 німецькі сім'ї із Бадена, до яких 1822 року приєдналось ще 10 сімей. Під час Ісв. війни його ненадовго перейменували на Журавлеве. У 1943 році село отримало назву Новогорівка. Нині в Новогорівці проживає майже 1300 мешканців.

Мурований костел у стилі неоромантизму тут збудували коштом місцевих вірян 1842 року. 2 жовтня 1905 року його освятив єпископ Тираспольський Йосиф Кесслер. Принаймні, у 1914-1917 роках парафіян, чисельність яких 1917 року перевищила три з половиною тисячі, обслуговував настоятель о. Йоан Гофман. А до парафії належали також Блюменталь (Лугове), Гохгейм (Переможне) і Вальдорф (Зелене) зі своїми філіальними мурованими храмами, а також ще чотири населених пунктів.