35843 Новомалин

На подарованих 1392 року королем Владиславом Ягайлом землях князь Свидригайло збудував замок, який став основою поселення під назвою Глухи. 1590 року воно отримало магдебурзьке право та нову назву Новий Малин. Протягом наступних століть замок неодноразово перебудовувався та був доповнений палацом. На початку ХХ століття село Новомалин мало дев'ять сотень мешканців, нині тут проживає майже сім сотень осіб.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Острозі. 1802 року Новомалин отримав у власніть Станіслав Сосновський, який здійснив останню реконструкцію замку під свою резиденцію. Зокрема, одну із веж замку було перебудовано на неоготичну каплицю.

26001 Новомиргород

Златопіль, який 1959 року став частиною Новомиргорода, відомий не пізніше, ніж із середини XVI століття як Гуляйпіль (не плутати з Гуляйполем Запорізької області). У 1787р. отримав сучасну назву, а 7 березня 1923 року став районним центром. Цей статус 1959 року перейшов до заснованого у 70-ті роки XVIII століття Новомиргорода після приєднання до нього Златополя, в якому на той час проживало понад 4200 мешканців. Нині Новомиргород налічує майже 11 тисяч осіб та від 2020 року належить до Новоукраїнського району.

У 1791 року коштом Анни Стааль, дружини управляючого частиною володінь князя Потьомкіна, було збудовано дерев'яну каплицю для потреб урядовців та військових, в якій до 1795 року служили францисканці (потім її передали під опіку парафії у Смілій). У 1807 році на місці цієї каплиці закладено наріжний камінь майбутнього мурованого костелу. 1817 року новозбудований за кошти Франциска Залеського храм було освячено під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії о. Маурицієм Дзеконським.

80435 Новий Став

Новий Став вважається заснованим 1550 року, а перша документальна згадка про нього датується 1564 роком, згадується також у 1578 році. Село було у складі Кам'янко-Бузького району та 2020 року перейшло до Львівського. Нині тут проживає понад шість сотень мешканців.

Католики латинського обряду Нового Ставу спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Кам'янці-(Струміловій/Бузькій). Село, принаймні, у 30-х - 40-х роках XVIII століття було власністю Собіщанських. Саме вони у цей час розмістили у своїй приватній каплиці подарований їм 1734 року привезений ще близько 1700 року із Риму образ Христа Розіп'ятого, який декретом архієпископа Миколая Вижицького від 10 липня 1747 року було визнано чудотворним і 14 серпня цього ж року урочисто перенесено до головного вівтаря костелу у Новому Милятині.

24320 Ободівка,
вул. Дружби, 6

Поселення існувало вже у XV - XVI століттях під назвою Бадівка, яку замінили на Ободівка. У першій чверті XVII століття було великим містечком, проте пізніше занепало. 1812 року знову отримало право називатись містечком. У 1924-1941 роках Ободівка - райцентр, а потім увійшла до Тростянецького району (нині - у Гайсинському). Проживає у селі близько трьох з половиною тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики належали до парафії св. Йосифа у Чечельнику. Від 1807 року Ободівку обслуговував о. Євстахій Папченко, який походив із греко-католицької родини та змінив обряд при рукоположенні в священники. А 1822 року тут постала самостійна парафія, відразу ж після завершення будівництва мурованого костелу св. Архангела Михаїла, розпочатого 1808 року та здійсненого коштом родини місцевих власників Собанських на земельній ділянці, яка фактично була частиною їх помістя (принаймні, поруч із в'їзною брамою). 1850 року цей храм урочисто освятив єпископ Тадеуш Лубенський.

24320 Ободівка

Поселення існувало вже у XV - XVI століттях під назвою Бадівка, яку замінили на Ободівка. У першій чверті XVII століття було великим містечком, проте пізніше занепало. 1812 року знову отримало право називатись містечком. У 1924-1941 роках Ободівка - райцентр, а потім увійшла до Тростянецького району (нині - у Гайсинському). Проживає у селі близько трьох з половиною тисяч мешканців.

У XIX столітті будівництво культових споруд жорстко регламентувалось царською владою. Особливо це стосувалось католицьких святинь та ще й у період, який наставав після повстань у колишній Речіпосполитій, поглинутій Російською імперією. Оскільки в Ободівці вже був парафіяльний костел св. Архангела Михаїла, споруджений ще 1822 року, то узгодження будівництва тут каплиць-усипальниць давалось легше.

24320 Ободівка

Поселення існувало вже у XV - XVI століттях під назвою Бадівка, яку замінили на Ободівка. У першій чверті XVII століття було великим містечком, проте пізніше занепало. 1812 року знову отримало право називатись містечком. У 1924-1941 роках Ободівка - райцентр, а потім увійшла до Тростянецького району (нині - у Гайсинському). Проживає у селі близько трьох з половиною тисяч мешканців.

В Ободівці вже був парафіяльний костел св. Архангела Михаїла, споруджений Собанськими ще 1822 року, проте з якихось причин ця родина не стала ним послуговуватись для захоронення своїх померлих, а, ймовірно, у 40-х - 50-х роках XIXст. збудувала для цього на місцевому католицькому кладовищі каплицю-усипальницю (недалеко від каплиці-усипальниці Бжозовських).

65045 Одеса,
вул. Катерининська, 33,
+380 (48) 728-64-83, 728-10-71, 728-10-72,
f.b.: KatedraOdesa

Перша згадка про замок-порт Кацюбіїв, який у різні часи називали також Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з'явилася у документі 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи. Нині місто є обласним центром з населенням понад мільйон мешканців.

Вже 1795 року місцева римсько-католицька спільнота облаштувала невеликий дерев'яний молитовний дім, у якому першу Месу відправив о. Андре Арчіоллі Порох SJ. У 1805 році було засновано парафію та розпочалось будівництво першого костелу по вул. Катерининській за проектом італійського архітектора Франческо Фрапполі, яке завершили 1822 року. Після вигнання з Росії царем Олександром І єзуїтів, храм 1820 року перейшов до дієцезіального духовенства. Костел двічі розширяли, проте кількість парафіян у 40-х роках ХІХ століття зросла настільки, що він вже не міг їх помістити.

22600 Оратів,
вул. Леніна, 80,
+380 (4330) 211-31

Перша писемна згадка про Оратів датується 1448 роком. 1811 отримав статус міста. У 1923-1962 роках був районним центром. Із 1984 року є селищем міського типу. У 1979р. знову став центром району. Нині тут проживає понад 2700 мешканців.

У 1569 році в Оратові було споруджено перший костел, а 1757 роком коштом Казимира Булавського збудували чергову святиню. Сучасний мурований храм постав 1845 року коштом С. Оранського та парафіян на місці попереднього. 4 травня 1854 року у цьому костелі взяли шлюб батьки відомого письменника Джозефа Конрада Коженьовського.

90263 Оросієво,
вул. Головна, 106

Вперше у документах Оросієво (Врузі, Шарошоросі) згадується 1114 та 1260 роками. Нині у селі проживає майже дев'ять сотень мешканців, переважна більшість яких назвали угорську мову рідною.

Перший храм було споруджено наприкінці XIV - на початку XV століть, але 1530 року він перейшов до реформатів.

Наприкінці XVIII століття римсько-католицька громада в Оросієвому відродилась як філія парафії св. Ілони у Вилоку. У 1810 році було збудовано коштом парафіян новий невеличкий мурований костел в стилі класицизму та засновану місцеву парафію. А в 1837-1840 роках храм перебудували та розширили на єпископську пожертву.

Островки

Вважається, що село Островки (Островок) заснували у XVII столітті переселенці із Мазовії, які протягом наступних століть ревно зберігали свою етнічну та релігійну самобутність. 1906 року тут проживало 481 мешканців, на початку ІІ світової війни - 664, проте після нападу вояків УПА село перестало існувати, його терени перетворились на поля, луки і ліси.

У 1720 році в Островках збудували перший дерев'яний костел cв. Андрія Апостола коштом Ізабелли Канської. Проте одна Ізабелла Канська померла вдовою у Волі Островецькій аж 1847 року, можливо фундаторкою була якась інша Ізабелла Канська, що жила майже на століття раніше.