23210 Стрижавка,
вул. 40-річчя Перемоги

Перша згадка про Стрижавку датується 1552 роком, проте за легендою вона була заснована 6-7 липня 1201 року на Івана Купайла. Із 1984 року - селище міського типу. Нині його населення - понад 9 тисяч мешканців.

У 1827 році у центрі Стрижавки було споруджено сучасний мурований костел за проектом невідомого італійського архітектора в стилі розвинутого класицизму коштом власника села Миколи Грохольського. У 1838 році храм освятив єпископ Франциск Мацкевич. У 1920 році святиню закрили. Понад 70 років будівля костелу використовували не за призначенням і при цьому її безжалісно перебудовували.

32350 Супрунківці

Супрунківці згадуються у документах у 1392, 1393 і 1436 роках. У 80-х роках ХІХст. тут проживало понад вісім сотень мешканців, 1893 року - 569, 1905 року - 1481, нині село нараховує півтисячі осіб.

У першій чверті XVII століття власники села Радецькі подарували його кам'янецьким єзуїтам для утримуваного ними навчального закладу шляхетської молоді. Проте до облаштування своєї власності єзуїти змогли приступити лише у XVIIІ столітті. Зокрема, збудували у Супрунківцях двохповерховий будинок, в якому одна кімната служила каплицею. В ній відправляли Меси для переселених ними у село мазурів із Польщі.

23500 Шаргород

У 80-х роках XIVст. тут постало поселення Княжа Лука, яке з 1497 року називали Карачевою Пустинею (за ім'ям першого її власника). 1585 року черговий власник князь Ян Замойський одержав від короля грамоту на спорудження замку, який разом з навколишнім поселенням назвали Шаргородом на честь родоначальника Замойських Флоріана Шарого. 26 січня 1588 року Шаргород отримав магдебурзьке право. 1893 року містечко мало понад три тисячі мешканців, 1905 року - 5720, нині тут проживає майже сім тисяч осіб. Було центром повіту, 1923 року стало райцентром, 1985 року - містом, а 2020 року Шаргород увійшов до Тульчинського району.

Перший католицький цвинтар у Шаргороді, розташований біля костелу св. Флоріана, 1829 року містив дерев'яну дзвіницю з трьома дзвонами. Але, швидше за все, на ньому вже не хоронили, оскільки наприкінці XVIII - на початку XIX століть на східному передмісті в районі річки Ковбасної вже були закладені нові кладовища, як православне, так і католицьке.

20700 Сміла,
вул. Черкаська, 33

У документах Великого князівства Литовського зазначено, що на місці хутора 1542 року з'явилось поселення Яцькове-Тясмино. Назва Сміла вживається з першої половини XVII століття. У 1648-1667 була сотенним містечком Чигиринського полку. З 1923 року Сміла є районним центром, а з 1926 року - містом. Проживає у ньому понад 67 тисяч мешканців.

У 1818-1827 роках у Смілій коштом Антонія Совецького було споруджено костел у неокласичному стилі на місці старої дерев'яної каплиці св. Варвари, зведеної наприкінці 60-х років XVIII століття Ксаверієм Любомирським (за іншою інформацією, тут спочатку за кошти Самойлова був збудований у 1805 році храм із соснових брусів, який швидко став непридатним). Інтер’єр костелу прикрашали, зокрема, два великих образи, написані відомим живописцем Пашковським.

78300 Снятин,
вул. Воєводи Коснятина, 98,
+380 (3476) 215-05,
www: snyatynkostel.wix.com/snyatynkos...,
f.b.: groups/mater.dei.de.monte.carmel..., kostel.snyatyn

Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.

Вже у 1345 році у Снятині був францисканський осередок, проте проіснував він не довго. Наприкінці цього ж - на початку наступного століть тут було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію, яка, зокрема, близько 1400 року отримала маєток у сусідньому селі Тулова, що залишався у її власності аж до ХХ століття. У XVIст. храм після спалення татарами відбудували заново. У XVIIст. святиню відновлювали двічі після знищення на початку століття та у 1676 році (останній раз - коштом о. Лукаша Волянського).

23417 Снітків,
вул. Жовтнева, 9

W źródłach Śnitków znany jest od XVI wieku, w 1720 roku otrzymał prawo magdeburskie. Pod koniec XVIIIw. był jednym z najbogatszych miasteczek Podola. Pod koniec XIX wieku mieszkało tu prawie trzy tysiące mieszkańców, obecnie – niecałe 700.

Wiadomości o pierwszym drewnianym kościele w Śnitkowie datowane są połową XVIII wieku. W latach 1768-1774 został on zamieniony nową drewnianą świątynią. W latach 1845-1857 zbudowano nowy murowany kościół. W latach sowieckich świątynia została przebudowana na dom kultury i do dnia dzisiejszego nie oddano ją katolikom.

23417 Снітків

W źródłach Śnitków znany jest od XVI wieku, w 1720 roku otrzymał prawo magdeburskie. Pod koniec XVIIIw. był jednym z najbogatszych miasteczek Podola. Pod koniec XIX wieku mieszkało tu prawie trzy tysiące mieszkańców, obecnie – niecałe 700.

Od połowy XVIII wieku istniał w Śnitkowie drewniany kościół fundowany w 1748 roku przez Różę Lipską z Dzieduszyckich. W 1774 roku właściciel Śnitkowa Rafał Dzierżek zakończył budowę kolejnego drewnianego kościoła, którą w 1768 roku rozpoczął jego ojciec. Z czasem kościół stał się nieprzydatny i został rozebrany.

20400 Тальне,
вул. Самойлова, 22

Вперше письмово Тальне згадується у 40-х роках XVII століття, а після 1664 року вважається містом. 1797 року було містечком, в якому проживало 1287 мешканців, на початку 60-х років наступного століття - майже 5300 осіб, у тому числі близько 250 римо-католиків. У 1866 році Тальне стало центром волості. З 1923 року було районний центр, з 1926 року - селищем міського типу, 1964 року отримало статус міста, в якому нині проживає майже 13 тисяч мешканців. Від 2020 року входить до Звенигородського району.

Спочатку католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Умані. В джерелах будівництво мурованого костелу в Тальному часто датують 1702 роком - датою на бічній стіні храму. Якщо під час відновлення у 1992 році 'напівзруйнованої' святині цю дату реставрували вірно, то виходить, що 1702 року постала лише каплиця, і на її фасаді увіковічнено час спорудження. А вже пізніше каплицю добудували, внаслідок чого колишній фасад став бічною стіною. Втім, таке припущення потребує наявності хоча б одного підтверджуючого документа.

23161 Тарасівка

Тарасівка відома у письмових джерелах, принаймні, від початку XVIII століття. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХІХ століття у селі проживало близько 1100 мешканців, 1905 року - вже 1817, нині ж чисельність його населення становить менше семи сотень осіб.

Римо-католики села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі. Вперше каплиця у Тарасівці згадується серединою XIX століття у багатотомнику 'Źródła do dziejów rozgraniczenia diecezji łacińskich w Cesarstwie Rosyjskim w połowie 19 wieku', потім - у схематизмах Кам'янець(-Подільсь)кої дієцезії 1859 та 1860 років. То ж споруджена вона була не пізніше 40-х років цього століття.

460?? Тернопіль-'Дружба'

Тернопіль (до 9 серпня 1944 року - Тарнополь) заснував у 1540 році Ян Тарнавський на землях поблизу давньоукраїнського укріплення Сопільче (Топільче). 1548 року місто отримало магдебурзьке право. У 1772-1810 і 1815-1867 роках Тернопіль був центром округи, потім - повіту, у 1921-1939рр. був столицею воєводства, з грудня 1939 року є обласним центром. 1880 року тут проживало 25819 мешканців, у тому числі 7929 поляків і 6037 українців, нині місто нараховує понад 220 тисяч осіб.

Загребелля відоме у джерелах, принаймні, від XV століття. 1890 року тут проживало 1209 мешканців, у тому числі 974 поляків і 125 українців, 1921 року - 1112, 1939 року - 1350, з них 970 були поляками. Ще 1926 року село приєднали до Тернополя. У 1960-х роках на його території постав новий мікрорайон, який назвали «Дружбою».

Досить численні католики латинського обряду Загребелля належали до парафії Матері Божої Неустанної Допомоги у Тернополі. У 1840 році на сільському кладовищі збудовали муровану каплицю, яка спочатку була лише усипальницею родини місцевих власників Кросновських. Коли ж на початку 60-х років ХІХ століття кількість римо-католиків перевищила три з половиною сотні, для них у цьому храмі тернопільські душпастирі стали звершувати богослужіння у святкові дні.