78114 Раковець

Раковець відомий у документах від 1440 року. Нині у селі проживає понад вісім сотень мешканців. Входило воно до Городенківського району, а тепер - до Коломийського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії в Обертині, а після створення парафіяльної експозитури у Воронові у 1903 році, яка 1925 року була піднесена до рангу самостійної парафії (Матері Божої), увійшли до складу останньої. У схематизмах Львівської архідієцезії поселення зазначено, починаючи від початку ХХ століття, а чисельність вірних у Раковці залишалась незмінною протягом чотирьох десятків років - на рівні приблизно сотні осіб. Муровану каплицю у селі на католицькому цвинтарі було збудувано 1835 року як усипальницю родини Дверніцьких. Пізніше вона перейшла до Левицьких.

81164 Раковець

Село Раковець, яке до 1603 року ще називали Млинівцями, існує, як мінімум, від початку XV століття. У 1609 році воно згадується як містечко. Відомо, що у XVIIст. і пізніше різні частини Раковця належала львівським єзуїтам та бенедиктинкам. Нині є невеличким селом, в якому проживає близько 200 мешканців.

Місцеву парафію заснував 1598 року мечник львівський Микола Нарайовський, котрий пізніше став власником Раковця. Його коштом було споруджено костел і парафіяльний будинок (ймовірно, дерев'яні), які знищили турки і татари у 1620-1621 роках. У 1704 році єзуїти збудували новий дерев'яний храм, який замінили таким же дерев'яним костелом 1746 року. На початку XIX століття святиня занепала настільки, що 1810 року її закрили, а потім розібрали. Десь близько 1822 року поклали на її місці фундамент під новий храм, спорудження якого завершили 1856 року. 5 жовтня цього року костел консекрував архієпископ Лукаш Баранецький. У 1890 році храм частково постраждав під час пожежі, проте потім його відбудували. 1914 року дерев'яну дзвіницю замінили мурованою. Перед ІІсв. війною до місцевої парафії, чисельність якої складала понад 1700 вірних, належало також 7 навколишніх сіл із каплицями у Гутиську, Підтемному та Поляні (1921р.).

77000 Рогатин

Перша письмова згадка про Рогатин датується 1184 роком (входив до Галицько-Волинського князівства). 1366 року Рогатин згадується як фортеця, а 1390 року - як місто. У 1415р. галицький боярин Волчко Преслужич переніс Рогатин на місце села Філіповичі та домігся для нього магдебурзького права. Згадується також у 1433, 1440, 1443, 1444, 1460 і 1461 роках. 1849 року Рогатин став центром повітового староства, а 1939 року - райцентром. 1887 року тут проживало 6548 мешканців, з них 2407 греко- і 942 римо-католиків, у 1921р. - 5736, 1939 року - 8100, у том у числі 3000 українців, 1750 поляків, 100 українців-латинників, а нині - майже 8 тисяч осіб. Від 2020 року місто входить до Івано-Франківського району.

Впродовж тривалого часу у Рогатині постали: наприкінці XIXст. - мурована каплиця св. Вікентія де Поля у закладі шариток, у 50-х роках XVIIст - мурований шпитальний храм св. Варвари (Барбари), у середині 40-х років XVIIст. - мурований домініканський костел св. Гіацинта (Яцка), а 1538 року - мурований парафіяльний храм св. Миколая. Саме навколо останнього і ховали католиків латинського обряду.

80724 Розворяни

Перша згадка у документах про Розворяни датується березнем 1382 року. 1888 року село мало 635 мешканців, лише десята частина яких була римо-католиками, 1921 року - 784, у тому числі 649 українців і 103 поляків, 1931 року - 930, а нині - лише трохи більше чотирьох сотень осіб. У радянські часи називалось Розваряни. Входило до Жидачівського району, а тепер - до Стрийського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Миколая у Вижнянах. Перед І світовою війною їх чисельність збільшилась до понад 120 вірних, а наприкінці 30-х років становила майже 170 осіб. У квітні 1938 року їх перенесли до парафії Святого Духа у Глинянах. Проект філіальної мурованої каплиці, яку в деяких документах навіть називають костелом, постав за авторством інженера Романа Мєйського весною того ж, 1938 року.

82163 Рівне

У 1783-1787рр. близько 80 сімей переселенців-німців на колишніх землях василіанського монастиря у Літні заснували село, яке назвали Кенігзау. 1880 року тут проживало понад сім сотень мешканців, 1934 року - 677. 1938 року село офіційно перейменували на Рівне, хоча цю назву вживали і раніше. У 1940р. німців виселили до Ватерґав, а їх домівки спочатку зайняли місцеві українці, а після 1945 року - депортовані українці із Польщі. Нині село має лише півтори сотні осіб.

Німецькі переселенці сповідували католицизм латинського обряду та належали до парафії Пресвятої Трійці у Меденичах. Свою святиню їм вдалось збудувати власним коштом лише у середині ХІХ століття, коли їх чисельність майже досягла семи сотень вірян.

13600 Ружин,
вул. Київська, 15,
+380 (4138) 216-60,
f.b.: 1123243961057910

Вперше Ружин згадується 1071 року в літописах як Скоргородок, який був потім зруйнували монголо-татари. На його місці виник Щербів, проте 1399 року його спалили кримські татари. Після Люблінської унії польський король Стефан Баторій подарував Кирилу Ружинському Щербів, який 1591 року перейменували на Ружин. Статус селища міського типу - із 1962 року, є районним центром. Проживає у ньому близько чотирьох з половиною тисяч мешканців.

У 1815 році у Ружині було споруджено сучасний мурований храм коштом графа Калиновського. З 20-х років ХХ століття по 1990 рік святиня перебувала закритою (знесли купол, зробили у ній в'язницю, а потім будівлю використовували під авторемонтні майстерні).

09230 Ржищів

Ймовірно, що поселення існувало тут ще у давньоруські часи, проте документально воно відоме лише від початку XVI століття, коли 1506 року отримало магдебурзьке право. У Російській імперії Ржищів був центром волості. Наприкінці XIX століття його населення збільшилось до семи тисяч осіб. У 1939-1962рр. був районним центром. 30 грудня 1962 року отримав статус селища міського типу, а 6 червня 1995 року - міста обласного підпорядкування. Нині тут проживає майже сім з половиною тисяч мешканців, а від 2020 року місто входить до Обухівського району.

У 1740 році у Ржищеві коштом місцевих власників Вороничів, які перейшли з православ'я в католицизм, було споруджено дерев'яні костел та монастир для оо.-тринітаріїв, проте 1751 року ці будівлі разом із містом спалили гайдамаки. У 1765 році тринітарський костельно-монастирський комплекс було відновлено (теж із дерева). Цього разу це сталось завдяки черговому власнику частини міста Станіславу Щеньовському. 7 жовтня 1765 року храм під титулом св. Станіслава освятив київський декан та настоятель парафії у Фастові о. Мартин Рибінський.

89452 Середнє,
вул. Церковна, 1,
+380 (3122) 721-445

Перша письмова згадка про Середнє відноситься до XIV століття, у середині якого поселення отримало міські привілеї. У XIX столітті Середнє мало статус «торгового містечка» і печатку з гербом, а на початку ХХ століття стало центром повіту. Із 1971 року - селище міського типу з населенням, чисельність якого нині перевищує 4100 мешканців.

У XII (чи XIII?) столітті на пагорбі біля річки Веля було споруджено монастир тамплієрів, який після ліквідації у 1312 році ордену перейшов до оо.-паулінів (його руїни збереглись до сьогодні). Місцева римсько-католицька спільнота належала до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Сторожниці, лише 1804 року тут заснували самостійну парафію (послуговувались старенькою капличкою).

67232 Северинівка

Село засноване графом Северином Потоцьким після закінчення Російсько-турецької війни 1787-1792 років та назване на його честь Потоцьким. 3 липня 1806 року селище Потоцьке перейменували на містечко Северинівка. 2012 року відкрито пам'ятний знак засновнику села графу Северину Потоцькому. Нині у селі проживає майже шість сотень мешканців.

У 1800 році в Северинівці було споруджено костел, який отримав титул св. Северина на честь засновника поселення та фундатора святині (в джерелах цей храм інколи помилково вважають греко-католицьким). У 1801 році костел консекрував Кам'янець- Подільський єпископ Михайло Сераковський. Парафія, яка у різні часи налічувала від тисячі до півтори тисяч вірян (переважно польського етнічного походження), побувала у складі кількох єпархій - Кам'янець- Подільської, Могилевської і Тираспольської. Зокрема, 1866 року її обслуговував куратор о. Нарцис Левицький, а перед Ісв. війною - настоятель о. Йоан Феч.

23316 Селище

Місцеві замок та поселення Новий Черленків або Селище виникли у XVIIст. після того, як татари спалили відомий із XVIст. Черленків, який пізніше назвали Черленковим Старим (в джерелах Черленків помилково вважають значно старшим, сплутавши його із Червоноградом). Із XVIIIст. вживається лише назва Селище. 1893 року тут проживало 1486 мешканців, 1905 року - 2230, нині - понад 2200 осіб. До 2020 року село входило до Тиврівського району.

Близько 1624 року місцевий власник Стефан Черленківський збудував у Черленкові Новому (Селищах) мурований костел та оселив при ньому оо.-домініканців, пожертвувавши для них значні кошти. Проте після смерті фундатора ченці вже 1630 року переїхали до Вінниці, зобов'язавшись відправляти богослужіння у селищенському храмі.