11571 Березневе,
вул. Центральна, 1

Поселення, яке отримало назву від річки Уж (в давнину - Уша), у літописах згадується у 1150 і 1151 роках під іменем Ушска або Ушеска, а перші документальні згадки про Ушомир датуються кінцем XVII століття. У другій половині XVIIIст. був містечком та налічував близько півтисячі мешканців, 1866 року - 1731, 1906 року - 2282, а нині є селом із населенням понад 1300 осіб.

Ймовірно, що засноване 1921 року село Березневе, яке 1960 року увійшло до відомого від 1818 року села Пугачівка, колись було частиною Ушомира.

Перший (дерев'яний) костел в Ушомирі споруджено 1767 року коштом заможної родини Дубровських. 1781 року Анна Дубровська передала цей храм кармелітам разом із фундованим нею (та іншими членами родини) фінансовим забезпеченням його діяльності. Був невеликим, мав титул св. Анни і три вівтарі.

44731 Устилуг,
вул. Олени Хохол, 1

Вперше поселення згадується в літописі 1150 роком. Називалось також Устилогов, Усцилуг. Назву Ружямполь, яка так і не прижилась, отримало 23 жовтня 1758 року разом із міськими правами. На початку 90-х років XIXст. у містечку проживало 1666 мешканців, 1906 року - 4177, 1921 року - 3728, нині місто має понад дві тисячі осіб. У 1940-1956рр. було райцентром.

У 1810 році на католицькому кладовищі в Устилузі завдяки зусиллям настоятеля капуцинського монастиря о. Леонарда збудували муровану каплицю, проте в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії початку 30-х років XIX століття вона ще не подається у складі місцевої парафії свв. Рози і Розалії (ймовірно, вважалась виключно чернечою).

59210 Вашківці,
вул. Тараса Шевченка, 24

Перша документальна згадка про поселення датується 1431 роком, згадується також у 1433 і 1435 роках. На початку XIXст. Вашківці стають центром судової округи, а з 1903 року - містом, центром новоутвореного повіту. На початку 90-х років XIXст. тут проживало лише близько 640 мешканців, 1930 року - вже 6354, нині місто має понад 5400 осіб. До 1962 року було райцентром.

Капеланію у Вашківцях було засновано 1784 року, проте в схематизмах Львівської архідієцезії вона подається лише від 1814 року, коли її адміністрував о.-бернардинець Хризостомус Ганбаум, маючи під своєю душпастирською опікою близько трьох сотень вірян. І далі тут теж продовжували служити францисканці. Схематизм 1862 року вперше вказує вашковецький мурований костел, датуючи його консекрацію 1826 роком.

13610 Вчорайше

Вперше у документах Вчорайше згадується 1471 року, є також згадка у 1584 році. Ймовірно, що називалось також Китайгородом чи навіть Скитайгородом. Принаймні, від 1683 року і далі вважалось містечком. У 1863р. у ньому проживало 2446 мешканців, у тому числі 46 римо-католиків, 1897 року - 3324, 1926 року - 3777, 1939 року - 3826, 2001 року - близько 1300 осіб. У 1925-1931 і 1935-1957 Вчорайше було райцентром, потім увійшло до Ружинського району, а від 2020 року - до Бердичівського.

Невеликий мурований костел у Вчорайшому збудував 1822 року його власник Каспер Івановський без дозволу царської влади. Освятив храм 1835 року о. Боруховський, а дозвіл отримали лише 1842 року. Парафію тут було засновано, ймовірно, у другій половині 40-х років (принаймні, 1843 року її ще не було).

89000 Великий Березний,
вул. Штефаника, 41

Перші згадки про це поселення припадають на 1409 та 1427 роки. Нині Великий Березний є селищем міського типу (з 1947 року) та центром району з населенням понад 7500 мешканців.

У 1788 році в нижньому кінці Великого Березного держава оселила словаків (католицького віросповідання) для вирубки лісу та будівництва дамб, які задовільняли свої духовні потреби в рамках парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією в Оноківцях. 1807 року вони завершили будівництво сучасного мурованого філіального костелу та освятили його, а 1808 року у Великому Березному було засновано власну парафію.

08522 Велика Мотовилівка

Мотовилівкою назвали попереднє стародавнє містечко Гуляники після переходу його у власність Івана Мотовила у XVI столітті. Нині поселення називається Великою Мотовилівкою, а проживає у ньому понад 1300 мешканців.

Мурований парафіяльний костел з червоної цегли під титулом Ісуса Христа, що молиться перед стражданнями (In monte Oliveto), споруджено 1816 року коштом Йосифа Казимира Ігнатія Руліковського. 4 липня 1858 року храм консекрував Луцько- Житомирський єпископ Каспер Боровський. Костел мав три вівтарі (з каменю та два дерев’яні), муровану дзвіницю з одним дзвоном, а також, зокрема, дві ікони пензля італійського художника Грасса (св. Казиміра і св. Гелени). У храмі було влаштовано склеп-усипальницю Руліковських, де, зокрема, 1900 року поховано відомого польського історика та етнографа Едварда Руліковського. До парафії належали місто Васильків та ще понад десяток поселень, відзначались два храмових свята - святої Анни, через що костелу інколи помилково приписують титул св. Анни, та Різдва Пресвятої Богородиці. Відомо, що у 1894 році адміністратором парафії був о. Лука Орловський, 1907 року - о. Станіслав Шептицький, 1913 року - о. Леон Зеленський, а в 1912р. парафія налічувала понад півтори тисячі вірян.

22040 Великий Острожок

Поселення Великий Острожок відоме із XIV століття. Вважалось містечком-фортецею. Було волосним центром. Нині у цьому селі проживає лише трохи більше півтисячі мешканців.

Перший дерев'яний костел у Великому Острожку було збудовано коштом його власників родини князів Острозьких та освячено 1614 року. Спорудження нового мурованого храму, яке розпочали ще на початку XVIII століття чергові власники поселення Старжинські, через недостатність коштів та внаслідок політичних перипетій тривало багато десятиріч та завершилось завдяки Бжозовським 1800 року освяченням новозбудованого костелу. Відомо, що 1862 року (за настоятеля о. Діонізія Коперницького) місцева парафія налічувала понад дев'ять сотень вірян, а 1884 року - понад 1100 католиків.

80074 Великі Мости,
вул. Шептицького, 9/1,
+380 (3257) 661-15

Мости (Мостки) відомі, принаймні, з 1472 року. 25 липня 1549 року поселення отримало магдебурзьке право, а пізніше - назву Августів, яка протрималась лише до кінця XVII століття, коли місто стало Великими Мостами. У 1944-1959 роках було районним центром. Проживає тут 6 тисяч мешканців. Належало до Сокальського району, а тепер - до Червоноградського.

У 1549 році одночасно із отриманням міського статусу було засновано парафію та споруджено костел коштом короля Зигмунта ІІ Августа (саме в його честь і назвали місто). 1662 року храм, як і все місто, знищили татари. У 1837 році збудували мурований костел, який 1882 року було реставровано та консекровано під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії.

23420 Вербовець,
вул. Зарічна, 6,
+380 (4356) 346-66

Перша документальна згадка про Вербовець датується 1439 роком, згадується також у 1530, 1542 і 1566 роках. 7 червня 1607 року село отримало магдебурзьке право, приблизно тоді місто мало 3661 мешканців. У 1796-1804рр. Вербовець був центром повіту. 1893 року тут проживало лише 2584 жителів, нині - понад шість сотень осіб. Село входило до Мурованокуриловецького району, а від 2020 року є частиною Могилів-Подільського.

Перший дерев'яний костел св. Архангела Михаїла у Вербовці, збудований коштом короля Зигмунда ІІІ Вази, постав 1607 року, коли поселення отримало магдебурзьке право, проте станом на 1717 рік храм вже був руїною. Відновлена у 1752 році дерев'яна святиня згоріла в ніч на Пасху 1798 року від розведених вогнищ. Від 1752 року тут також велись метричні книги.

13613 Верхівня

Вперше у джерелах село згадується 1600 року, є також згадки у 1604, 1607, 1609, 1611, 1613, 1618 і 1628 роках. Верхівня була містечком, яке у середині ХІХст. налічувало 2384 мешканців, а в 1866р. стало центром новоутвореної волості. Тут кілька років жив і творив французький письменник Оноре де Бальзак, який одружився із місцевою власницею Евеліною Ганською. 1897 року село мало 2440 жителів, 1926 року - 2738, нині у ньому проживає понад тисяча осіб. Входило до Ружинського району, а від 2020 року є частиною Бердичівського.

Нечисленні католики латинського обряду Верхівні належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Паволочі. 1810 року поряд із палацом його власник Вацлав Ганський збудував родинну каплицю-усипальницю, яка, принаймні, від середини ХІХ століття служила громадською для місцевих вірян. 1863 року їх було лише півсотні, для них паволоцькі душпастирі звершували богослужіння лише двічі на місяць.