77423 Угринів

Угринів виник у першій половині XIIІст., проте перша письмова згадка про нього датується 1440 роком. Через кілька століть розпався на три села (Горішній, Долішній і Шляхетський), які 1945 року об'єднали в одне. У 1880р. в Угринові Горішньому мешкало 675 мешканців, у тому числі 634 українців, 31 поляків і 9 німців, в Угринові Долішньому - 561 (490 українців, 44 німців і 27 поляків), в Угринові Шляхетському - 121 (108 українців, 9 поляків і 4 німців), нині село має близько шести з половиною тисяч осіб. Входило до Тисменицького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Католики латинського обряду усіх Угриновів належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Станіславові (Івано-Франківську). В середені ХІХ століття їх чисельність не перевищувала чотирьох десятків, причому у схематизмах Львівської архідієцезії Угринів Шляхетський, який тривалий час вважався лише частиною Угринова Горішнього, навіть не подавався.

48643 Угриньківці

Перша згадка у документах про село датується 1442 роком, є згадка також у 1469 році. 1880 року в Угриньківцях проживало 1575 мешканців, у тому числі 1200 українців і 290 поляків, 1900 року - 1855, 1910 року - 1770, 1921 року - 1521, 1931 - 1600, нині - понад шість сотень осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Досить численні католики латинського обряду села спочатку належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. В середині ХІХ століття їх чисельність майже досягла чотирьох сотень, а на початку наступного століття перевищила півтисячі вірян. Саме тоді в Угриньківцях і постав мурований храм.

894?? Ужгород,
вул Володимирська,
f.b.: 379109735928558

У IX столітті місто Онгвар (або Унгвар, чи Гунгвар, чи Унгювар) стало центром одного з білохорватських князівств, очолюваного князем Лаборцем, які входили до складу Великої (чи Білої) Хорватії. 894 року угорські племена захопили та знищили місто, проте через деякий час вони ж його і відбудували. З моменту першої згадки у документах 1154 року і до кінця Ісв. війни місто називалось Унгвар. 1849 року Ужгород став центром новоутвореного Руського округу в Австрійській імперії, але вже 1850 року округ ліквідували. З 1919 року Ужгород був адміністративним центром краю у складі Чехословацької республіки, проте 1938 року місто передали Угорщині. З 1944 року місто називається Ужгород і є обласним центром. Населення - майже 115 тисяч мешканців.

Боздош - новий мікрорайон Ужгорода, розташований на лівому березі р. Уж. Його забудова тривала в 70-80-х роках ХХ століття, а на початку ХХІ сторіччя забудова знову продовжилась.

У 1996 році за ініціативи о. Петра Жарковського OFM у цьому мікрорайоні по вулиці Володимирській розпочалось спорудження костельно-катехитичного комплексу, який освятили 18 травня 2000 року Апостольський нунцій в Україні архієпископ Нікола Етерович, єпископ Антал Майнек та єпископ Греко-Католицької Церкви Іван Семедій.

88018 Ужгород,
вул. Капушанська, 22

У IX столітті місто Онгвар (або Унгвар, чи Гунгвар, чи Унгювар) стало центром одного з білохорватських князівств, очолюваного князем Лаборцем, які входили до складу Великої (чи Білої) Хорватії. 894 року угорські племена захопили та знищили місто, проте через деякий час вони ж його і відбудували. З моменту першої згадки у документах 1154 року і до кінця Ісв. війни місто називалось Унгвар. 1849 року Ужгород став центром новоутвореного Руського округу в Австрійській імперії, але вже 1850 року округ ліквідували. З 1919 року Ужгород був адміністративним центром краю у складі Чехословацької республіки, проте 1938 року місто передали Угорщині. З 1944 року місто називається Ужгород і є обласним центром. Населення - майже 115 тисяч мешканців.

У 1900 році на території нинішньої Закарпатської обласної клінічної лікарні імені Андрія Новака в Ужгороді завдяки зібраним сестрою ордену св. Вікентія Домітіллою Новак пожертвам було збудовано каплицю св. Йосифа площею 139 кв.м., в якій вже тоді проводили богослужіння католицькі душпастирі обох обрядів. Сестри милосердя працювали в лікарні у 1900-1948 роках, їх пам’ять увічнена на цвинтарі Кальварії, де вони поховані позаду каплиці Розп’яття, на великій ділянці із залізними хрестами.

48562 Улашківці,
вул. Шевченка

Вперше у документах Улашківці згадуються 7 травня 1464 року. Згодом отримали статус містечка, проте пізніше його втратили через нападників. 4 серпня 1701 року тут знову було засновано містечко. У 1785 році в Улашківцях проживало 1002 мешканців, 1880 року - 2458, у тому числі 1418 українців, 8954 поляків і 121 німців, 1910 року - 2503, 1921 року - 2037, 1931 року - 2251, а станом на 2018 рік - 1155 осіб.

Улашківські католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Ягільниці. Їх чисельність протягом другої половини ХІХ століття зросла удвічі - від майже півтори сотні до трьох сотень вірних, проте своєї святині вони не мали.

48747 Устя

Перша писемна згадка про Устя датується 1469 роком. Від 1498р. і до, принаймні, XVIст. включно було власністю Кам'янецьких єпископів, відтоді називалось Устям Єпископським та вважалось містечком. У 1880р. тут проживало 2707 мешканців, 1900 року - 2405, 1921 року - 1432, 1931 року - 1585, 1938 року - 1507, у тому числі 1400 українців і 75 поляків, нині - майже 1100 осіб. Село входило до Борщівського, а від 2020 року - до Чортківського району.

Католики латинського обряду села спочатку належали, швидше за все, до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому, але після утворення 1851 року парафіяльної експозитури у Мельниці, яка 1861 року стала самостійною парафією cв. Генріха, сповідника, перейшли до неї. Їх чисельність в середині ХІХст. становила приблизно чотири десятки вірян, а наприкінці цього століття перевищила сім десятків. Своєї святині вони не мали.

81240 Ушковичі,
вул. Шевченка

Перша згадка про Ушковичі датується 1370 роком. 8 грудня 1392 року король Владислав Ягайло подарував корчму в селі монастиреві домініканців у Львові, а 8 листопада 1395 року - усе село. 1880 року у ньому проживало майже 780 мешканців (481 українців, 158 німців, предки яких оселились тут 1784 року, і 138 поляків), у 20-х роках XXст. - приблизно 920, 1939 року - 1150, нині - понад 550 осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах. В середині ХІХ століття їх кількість становила півсотні, наприкінці - 140, а перед І світовою війною - вже три сотні вірян. Причому, більшість з них була українцями (латинниками).

80771 Ушня

У документі від 18 листопада 1452 року поселення Ушня (Vschnya) згадується як королівське село, є також згадка 1452 року. Проте пізніше село стало частиною Білого Каменя, від якого відмежувалось лише 1614 року. У 1869р. мало 1295 мешканців, 1880 року - 1677 (1398 поляків, 279 українців), причому 1170 були римо- і 411 греко-католиками. 1900 року в Ушні проживало 2088 осіб, у тому числі близько півтори тисячі римо-католиків, а нині село нараховує менше півтисячі мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Білому Камені. Наприкінці ХІХ століття виникла необхідність спорудження власної святині, оскільки греко-католики заборонили їм відвідувати свою церкву, де вони мали свій вівтар. Земельну ділянку під храм пожертвували сестри милосердя, яким Йосиф Шнайдер подарував частину своїх маєтностей у селі, та сам власник. За взірець взяли костел у Білому Камені.

08500 Фастів,
вул. Ярослава Мудрого, 4А
+380 (4465) 545-52,
f.b.: 109076629221303

В документах Фастів, який до 1939 року називався Хвастовом, вперше згадується 1390 роком, хоча є припущення, що міг існувати у Xст. як Фаст чи Фост, та в XIст. як Фущево. У 1601р. місто отримало магдебурзьке право. Від другої половини XVIст. аж до часів єпископа Михайла Пивницького було власністю київських (потім - луцько-житомирських) єпископів. З 1923 року - районний центр, від 1938 року - місто. 1880 року тут проживало 7536 мешканців, нині - майже 44 тисяч осіб.

Перший костел (дерев'яний) було споруджено та парафію засновано 1593 року власником Фастова єпископом Йосифом Верещинським, який настільки добре розбудував містечко, що воно навіть понад два десятиліття називалось Новим Верещином. У 1620р. черговий власник єпископ Богуслав Радошевський оселив у Фастові єзуїтів, які збудували тут свій храм (теж дерев'яний) із чудотворним образом Господа Ісуса, проте 1644 року виїхали до Києва. У 1638р. наступний власник єпископ єпископ Олександр Соколовський запросив до міста бернардинів, які теж отримали свою святиню (дерев'яну).

98114 Феодосія,
Сімферопольске шоссе, 22,
+380 (6562) 249-95

Місто заснували VI століття до н е. греки-вихідці із Мілету (Мала Азія), назвавши його Феодосією. 1226 року генуезькі купці виторгували у татарського хана Оран-Тімура руїни Феодосії, відновили місто (під назвою Кафа), зробивши його центром своїх кримських володінь. У 1475р. місто захопили турки. Під назвою Кеффе воно стало центром Кримської провінції Османської імперії. 20 липня 1771р. під час російсько-турецької війни 1768-1774 років місто взяли запорізькі козаки полковника Опанаса Ковпака. У 1787 році йому повернули давню назву Феодосія (правда, назва Кафа на короткий час повернулась за правління імператора Павла I). Була центром повіту. Населення - близько 69 тисяч мешканців.

У генуезький період Феодосія стала також осередком Римсько-Католицької Церкви в Криму, яка мала 17 парафій та кілька монастирів. Нею керували феодосійські єпископи. За панування турків у місті збереглась одна парафія. На початку російського періоду, 1787 року була перебудована на костел подарована імператрицею Катериною ІІ мечеть Муфті-Джамі, яку цього ж року освятив під титулом Успіння Пресвтої Діви Марії архієпископ Могильовський Станіслав Сестрженцевич-Богуш. У післярадянський час культову соруду повернули мусульманській спільноті.