82122 Новошичі

Новошичі вважаються заснованими 1300 року. За переказами, село на березі річки Бистриці називалось Сичі, проте його часто заливала річка, тому воно 'переїхало' вище на пагорби та отримало назву Нові Сичі, яка переінакшилась на Новошичі. Проте перша письмова згадка про Новошичі датується лише 1377 роком. Нині у селі проживає понад 1100 мешканців.

У 1880 році кількість римо-католиків У Новошичах становила лише трохи більше сотні, і належали вони до парафії св. Миколая у Дублянах. Хоча у 20-х роках наступного століття їх чисельність суттєво не зросла, проте восени 1925 року вони завершили будівництво власного мурованого костелу за проектом львівського архітектора Владислава Дердацького. 12 січня наступного року храм було освячено під титулом св. Казимира.

08704 Обухів,
вул. Каштанова, 22А,
+380 (4472) 619-48, 619-49,
www: triitsia.com,
f.b.: trojcaomi, 1270887173003654

Поселення Лукавиця (нинішній Обухів) вперше згадується в документах 1362 роком. У XVI столітті Лукавиця внаслідок татарських спустошень зменшилась до одного хутора, де проживав селянин Обух. За його іменем це поселення і отримало нову назву. У 1648-1654 роках Обухів став сотенним містечком Київського полку. У 1834 році йому надали статус ярмарського містечка. У 1923 році Обухів став районним центром, 1979 року отримав статус міста, а 10 липня 2010 року його віднесли до категорії міст обласного значення. Населення - понад 33 тисячі мешканців.

7 січня 1995 року настоятель однієї з київських парафій о. Ян Крапан відправив у приватному приміщенні першу Службу Божу для римо-католиків Обухова, надалі сюди приїжджали священники з Києва. 4 квітня 1996 року була заснована місцева парафія, 21 травня того ж року її зареєструвала обласна адміністрація у Києві. З 3 липня 1996 року обухівськими римо-католиками стали опікуватись оо.-облати.

65045 Одеса,
вул. Гаванна, 5,
+380 (48) 223-89-20,
f.b.: st.petrus.od

Перша згадка про замок-порт Великого Князівства Литовського Кацюбіїв, який у різні часи та в різних джерелах називали також Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з'явилася у документі датованому 10-м (21-м) січня 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи. Нині місто є обласним центром з населенням понад мільйон мешканців.

На початок ХХ століття одеський храм Успіння Пресвятої Діви Марії вже став надто малим для постійно зростаючої римсько-католицької спільноти міста. Тому 1904 року відбулось урочисте закладення наріжного каменя під будівництво нового мурованого костелу по вулиці Гаванній. Земельну ділянку, а також 20 000 тисяч рублів на його спорудження пожертвував П'єр Вассаль, проект святині у романському стилі підготував його племінник інженер Олександр Вассаль. Кошти на це будівництво надали також інші католицькі сім'ї французького походження, тому цей храм, будівництво якого завершилось 1913 року, називали в народі 'французьким' (ще й тому, що його відвідували французькі моряки з кораблів, що прибували в Одесу). 25 вересня 1913 року його освятив єпископ Йосиф Кесслер, він отримав статус філіальної каплиці парафії Успіння Пресвятої Діви Марії. До революції тут працював о. Август Манігліе.

65005 Одеса,
вул. Балківська, 209,
+380 (48) 728-01-23, 730-44-19,
f.b.: ClemensOdessa

Перша згадка про замок-порт Великого Князівства Литовського Кацюбіїв, який у різні часи та в різних джерелах називали також Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з'явилася у документі датованому 10-м (21-м) січня 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи. Нині місто є обласним центром з населенням понад мільйон мешканців.

У 1892 році міська влада виділила під будівництво нового храму, дозвіл на яке було отримано раніше, земельну ділянку у районі товарного вокзалу - передмістя Одеси на Молдаванці, заселеного переважно поляками. Ще 1901 року тут збудували парафіяльні дитячий будинок та будинок для людей похилого віку, а у 1902 році - парафіяльну школу та приміщення для проживання священиків. Це була будівля на три поверхи, одне з приміщень якої використовувалось як каплиця (тут відправлялись Меси до завершення спорудження костелу). 10 березня 1903 року єпископ Едуард Ропп заклав у фундамент майбутнього неоготичного храму таблицю з написом про початок його спорудження, яке тривало до 1912 року, а його оснащення прожовжувалось і далі. У 1913 році святиню консекрував єпископ Йосиф Кесслер.

65005 Одеса,
вул. Балківська, 209

Перша згадка про замок-порт Великого Князівства Литовського Кацюбіїв, який у різні часи та в різних джерелах називали також Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з'явилася у документі датованому 10-м (21-м) січня 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи. Нині місто є обласним центром з населенням понад мільйон мешканців.

Наприкінці ХІХ століття одеський храм Успіння Пресвятої Діви Марії вже став надто малим для постійно зростаючої римсько-католицької спільноти міста, до того ж під час урочистостей доходило до конфліктів між різними етнічними громадами (зокрема, між поляками та німцями). У 1892 році міська влада виділила під будівництво храму, дозвіл на яке було отримано раніше, земельну ділянку у районі товарного вокзалу - передмістя Одеси на Молдаванці, заселеного переважно поляками, більшість яких працювали на залізній дорозі. І костел цей пізніше називали 'польським', а його проект виготовив місцевий архітектор Владислав Домбровський. У 1899 році цей проект переробив архітектор Лев Влодек.

35820 Оженин

Вперше у документі Оженин згадується 1 липня 1534 року. Село належало до Рівненського району. Проживає у ньому нині понад 4800 мешканців, і є чи не найбільшим селом Рівненської області.

В Оженині була споруджена у XVIII столітті мурована замкова каплиця родини місцевих власників Єловецьких. Мала дуже майстерно вирізьблений дубовий бароковий вівтар. Проте 1920 року святиню пограбували та частково зруйновали більшовики.

У 1930-1931 роках на земельній ділянці Єловецьких завдяки зусиллям парафіяльного адміністратора о. Вікентія Яха було споруджено мурований костел за проектом інженера Францішека Кокеша. У 30-х роках парафія налічувала в Оженині та сусідніх селах близько тисячі вірян та мала філіальні каплиці: згадану раніше в Оженині, дерев'яну в Колесниках та приватні у Стадниках і Плосці.

77180 Озерце

Поселення Озерце, назване так через наявність унікального карстового озера, тривалий час було присілком сусідніх сіл, а статус села отримало лише в австрійські часи. У 30-х роках ХХ століття тут проживало понад чотири сотні мешканців, переважна більшість яких була поляками, що поселились в останній чверті ХІХ століття. Ще 2001 року в Озерці проживало півсотні мешканців, нині ж - лише троє у двох хатах. Щоб врятувати село від остаточного зникнення, влада намагається зробити його привабливим для туристів. Входило до Галицького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Католики латинського обряду Озерця належали до парафії Пресвятої Трійці в Усті-Зеленому. Якщо 1874 року їх було лише два десятки, то наприкінці цього століття вже близько 270. Перша філіальна каплиця (можливо, мурована) у селі постала вже 1874 року та була освячена 1876 року. У 1905 році коштом місцевих власників Моравських її замінив наступний мурований храм, який освятили 1906 року (правда, це могло бути лише добудовою старої святині). У 1925 році було придбано дзвони для дерев'яної дзвіниці.

78045 Озеряни

Озеряни документально вперше згадуються 1441 року. 1939 року тут проживало 2180 мешканців, у тому числі 1420 українців-греко-католиків, 700 українців-римо-католиків і 290 поляків-римо-католиків. Село входило до Тлумацького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Анни у Тлумачі. Коли їх чисельність перевищила чотири сотні, 1859 року в Озерянах вони збудували своїм коштом дерев'яну каплицю, яка згадується в схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи із 1866 року. Наприкінці ХІХ століття село вже мало понад тисячу вірян.

31421 Олександрівка

У 1901 році село заснували нащадки польських колоністів із Мацьківців під назвою Олександрівка на честь імператора Олександра ІІІ (в народі село називали Мазурами). У пострадянський період воно занепало, мешканці стали виїжджати. 2001 року нараховувало лише 128 осіб, 80 відсотків яких вважали польську мову рідною, а 2021 року в ньому залишилась лише одна 76-річна селянка. Входило до Старосинявського району, а від 2020 року - до Хмельницького.

Швидше за все, місцеві римо-католики належали до парафій св. Йоана Хрестителя у Старокостянтинові або св. Яна Непомуцького у Старій Синяві, проте своє світині не мали (метричні книги тих часів містять кілька Олександрівок, проте належать вони до парафій, розташованих на значно більшій відстані).

Олесів

Про це село, яке колись розташовувалось між Старим Лисцем, Посіччю та Підліссям, що раніше називалось Пациковим, не вдалось знайти жодної інформації. Швидше за все, воно виникло у першій треті ХХ століття як колонія польських переселенців. Проте у радянські часи було повністю знищене, а на його місці постав військовий полігон.

Відомо, що 1932 року місцеві римо-католики, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Лисці, самовільно, без дозволу церковної та світської влади перебудували звичайний будинок на каплицю, легалізувати яку їм так і не вдалось. Але це спонукало до швидкого затвердження у липні 1933 року проекту філіального костелу, виготовленого львівським інженером та архітектором Мар'яном Крикевичем.