48012 Новосілка

Новосілка утворена 1421 року шляхом злиття кількох сусідніх сіл. У 1784-1787 роках поруч із нею німецькі колоністи заснували колонію Бекерсдорф. У 70-х роках ХІХ століття тут проживало 610 мешканців-німців, а 1939 року - близько 600 (490 німців, 60 поляків та 40 українців). Наприкінці міжвоєнного періоду село перейменували на Бекерів. 1940 року близько 480 німців виїхало до Німеччини, а їх будинки пізніше заселили українці, депортовані з Польщі. Бекерів приєднали до Нововсілки, в якій нині живе 1100 осіб. Входила до Підгаєцького району, а від 2020 року - До Тернопільського.

Католики латинського обряду Бекерсдорфа та Новосілки належали до парафії Пресвятої Трійці у Підгайцях. За непідтвердженими даними, вже 1831 року в Бекерсдорфі було споруджено філіальну каплицю, проте в схематизмах Львівської архідієцезії вона згадується лише від 1862 року (богослужіння у ній підгаєцькі душпастирі звершували нерегулярно, лише іноді).

80734 Новосілки

Село Новосілки, яке у джерелах вперше згадується 1397 роком, називали також Новосілками-Гологорськими, а в радянські часи до 1989 року мали назву Новосілка. Нині тут проживає лише трохи більше чотирьох сотень мешканців.

У 1811-1819 роках у Новосілках було споруджено монастир з каплицею та шпиталь сестер милосердя (шариток) у подарованому їм місцевому замку. 2 липня 1819 року каплицю освятили, вона стала осередком релігійного життя римо-католиків Новосілок, тому старий парафіяльний костел Всіх Святих віддали греко-католикам. 1878 року каплицю було відновлено.

У 1898 році архієпископ Северин Моравський освятив наріжний камінь під будівництво нової каплиці (стару перебудували для господарських цілей). 1900 року завершили спорудження нової каплиці за проектом Й. Вішневського коштом парафіян, монастиря та архієпископа. 27 листопада 1900 року архієпископ Моравський освятив її під титулом Пресвятої Діви Чудотворного Медальйона.

80544 Новосілки

Перша документальна згадка про село Новосілки, як і сусідніє село Лісок (Ліско), датується 1476 роком. Новосілки відомі тим, що 1843 року тут поховали основоположника нової української літератури в Галичині та місцевого греко-католицького пароха о. Маркіяна Шашкевича. У другій половині XIX століття це село, щоб відрізнити від інших чисельних Новосілок, стали називати (за назвою сусіднього села) Новосілки Лісецькі (Ліскі). 1880 року Новосілки мали 997 мешканців, з яких 173 були римо-католиками, нині ж тут проживає понад півтисячі осіб. Село входило до Буського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Католики латинського обряду Новосілок належали до парафії Святого Хреста у Новому Милятині і своєї святині не мали аж до 30-х років ХХ століття. Саме тоді за чисельності вірян майже дві з половиною сотні осіб в Новосілках було споруджено філіальну муровану каплицю на кладовищі.

81765 Новосільці

Нововосільці вперше письмово згадуються 6 січня 1448 року. 1931 року тут проживало 1319 мешканців, переважна більшість яких була українцями, нині ж у селі мешкає лише трохи більше чотирьох сотень осіб. Воно входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Всіх Святих у Ходорові. У 1908-1909 роках, коли чисельність вірних у Новосільцях перевищила дві з половиною сотні, тут було споруджено філіальну неоготичну муровану каплицю (ймовірно, за спрощеним варіантом типового проекту львівського архітектора Казимира Пекарського від 1892 року). Збудували її завдяки зусиллям і коштам ходорівського настоятеля о. Владислава Клєцана, а також дотаціям місцевого власника Казимира Vaux, Львівської курії та ще кількох вірян.

82122 Новошичі

Новошичі вважаються заснованими 1300 року. За переказами, село на березі річки Бистриці називалось Сичі, проте його часто заливала річка, тому воно 'переїхало' вище на пагорби та отримало назву Нові Сичі, яка переінакшилась на Новошичі. Проте перша письмова згадка про Новошичі датується лише 1377 роком. Нині у селі проживає понад 1100 мешканців.

У 1880 році кількість римо-католиків У Новошичах становила лише трохи більше сотні, і належали вони до парафії св. Миколая у Дублянах. Хоча у 20-х роках наступного століття їх чисельність суттєво не зросла, проте восени 1925 року вони завершили будівництво власного мурованого костелу за проектом львівського архітектора Владислава Дердацького. 12 січня наступного року храм було освячено під титулом св. Казимира.

08704 Обухів,
вул. Каштанова, 22А,
+380 (4472) 619-48, 619-49,
www: triitsia.com,
f.b.: trojcaomi, 1270887173003654

Поселення Лукавиця (нинішній Обухів) вперше згадується в документах 1362 роком. У XVI столітті Лукавиця внаслідок татарських спустошень зменшилась до одного хутора, де проживав селянин Обух. За його іменем це поселення і отримало нову назву. У 1648-1654 роках Обухів став сотенним містечком Київського полку. У 1834 році йому надали статус ярмарського містечка. У 1923 році Обухів став районним центром, 1979 року отримав статус міста, а 10 липня 2010 року його віднесли до категорії міст обласного значення. Населення - понад 33 тисячі мешканців.

7 січня 1995 року настоятель однієї з київських парафій о. Ян Крапан відправив у приватному приміщенні першу Службу Божу для римо-католиків Обухова, надалі сюди приїжджали священники з Києва. 4 квітня 1996 року була заснована місцева парафія, 21 травня того ж року її зареєструвала обласна адміністрація у Києві. З 3 липня 1996 року обухівськими римо-католиками стали опікуватись оо.-облати.

65045 Одеса,
вул. Гаванна, 5,
+380 (48) 223-89-20,
f.b.: st.petrus.od

Перша згадка про замок-порт Великого Князівства Литовського Кацюбіїв, який у різні часи та в різних джерелах називали також Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з'явилася у документі датованому 10-м (21-м) січня 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи. Нині місто є обласним центром з населенням понад мільйон мешканців.

На початок ХХ століття одеський храм Успіння Пресвятої Діви Марії вже став надто малим для постійно зростаючої римсько-католицької спільноти міста. Тому 1904 року відбулось урочисте закладення наріжного каменя під будівництво нового мурованого костелу по вулиці Гаванній. Земельну ділянку, а також 20 000 тисяч рублів на його спорудження пожертвував П'єр Вассаль, проект святині у романському стилі підготував його племінник інженер Олександр Вассаль. Кошти на це будівництво надали також інші католицькі сім'ї французького походження, тому цей храм, будівництво якого завершилось 1913 року, називали в народі 'французьким' (ще й тому, що його відвідували французькі моряки з кораблів, що прибували в Одесу). 25 вересня 1913 року його освятив єпископ Йосиф Кесслер, він отримав статус філіальної каплиці парафії Успіння Пресвятої Діви Марії. До революції тут працював о. Август Манігліе.