31350 Олешківці,
вул. Медова, 17,
f.b.: 2482143665385533

За непідтверженими даними, цьому селу вже близько півтисячі років, і називалось воно раніше Ворунувка. Переважна більшість мешканців, загальна чисельність яких становить лише трохи більше двох сотень, має польське етнічне коріння. І десь півтори сотні з них є римо-католиками.

У 1993 році в Олешківцях було облаштовано каплицю у будинку одного із місцевих селян. Наступного року розпочалось будівництво мурованого костелу, яке завершилось 1999 року. 16 жовтня 1999 року єпископ Ян Ольшанський MIC консекрував цей храм.

32331 Оринин

Вперше Оринин згадується 21 травня 1444 року та 16 липня 1449 року як власність родини Кирдеїв. У 1701 році містечко отримало грамоту від короля Станіслава Августа на право проведення щорічних ярмарків. 1897 року в Оринині проживало 5727 осіб, з яких 1061 були римо-католиками. У 1923-1959 роках був центром району. Нині чисельність місцевого населення - понад 2600 мешканців.

У 1474 році власник Оринина Грицько Кирдейович перейшов на службу до польського короля, а також заснував парафію та спорудив мурований костел Пресвятої Трійці (за народними переказами, спочатку це була церква, збудована вівчарами, яку пізніше зробили костелом). У 1909 році цей костел було реставровано на кошти парафіян та зусиллями о. Францішка Чирського. У 30-х роках ХХ століття святиню повністю знищено, на її місці облаштовано колгоспні склади.

12724 Осичне

Перша документальна згадка про нинішнє село Осичне датується 1811 роком. Тоді у ньому проживало лише 7 мешканців, мало воно назву Гута Осична, яка вживалась і пізніше понад століття. 1906 року чисельність жителів зросла до 275 осіб, 1927 року їх було 312, причому переважну більшість складали поляки, нині село має лише півсотні осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року є частиною Звягельського.

Католики латинського обряду Гути Осичної, які становили переважну більшість її населення, раніше належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах та своєї святині не мали. З відновленням церковного життя у пострадянські часи вони увійшли до парафії св. Анни (пізніше - Матері Божої Фатімської) у Довбиші.

48412 Осівці

Перша письмова згадка про село - 1421 року як Бусовче, згадується також 29 лютого 1440 року, 1453 року як Гусовче і 1465 року як Усівці. 1840 року тут проживало 842 мешканці, 1862 року - 1159, 1880 року - 1657, у тому числі 1192 українціі і 420 поляків, 1939 року - 2190, з них 1670 українців і 480 поляків, нині - понад тисяча осіб. Осівці від 2020 року входять до Чортківського району, а раніше були у Бучацькому.

Римо-католики села належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Старих Петликівцях. У середині ХІХ століття їх було лише три сотні, а 1886 року, коли в присілку Гупало села Осівці освятили фундовану родиною місцевих власників Цивінських філіальну (ймовірно, муровану) каплицю, в якій іноді проводили богослужіння, - вже понад 440 вірних.

47861 Остап'є

Перша згадка про Остап'є датується 1560 роком, згадується також у 1581 році. 1870 року тут проживало 176б мешканців, 1880 року - 2188, у тому числі 1065 греко- і 730 римо-католиків, 1921 року - 2706, 1939 року - приблизно 2900, більшість яких була поляками, нині - майже 1800 осіб. Село входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Гримайлові. Коли їх чисельність перевищила 1200 вірних, 1899 року в Остап'єму їх коштом та завдяки дотації Львівської курії розпочали спорудження філіального мурованого костелу. Будівельними матеріалами забезпечив місцевий власник Вацлав Залеський. Влітку цього ж року заклали наріжний камінь майбутнього храму, а в жовтні вже був готовий його фундамент.

47728 Острів

Перші писемні згадки про Острів датуються 1431 та 1495 роками, а 1581 року поселення згадується як містечко. Проте у XVIII столітті знову стало селом. 1890 року тут проживало 1672 особи, з них 1272 українців та 343 поляків. Нині населення Острова - понад 1700 селян.

Спочатку римо-католики села належали до парафії св. Вацлава у Баворові. У схематизмі Львівської архідієцезії за 1865 рік вперше занотовано наявність в Острові філіальної каплиці (ймовірно, дерев'яної), яка у 1901-1904 роках вже вважалась занедбаною, а від 1906 року - втраченою. У 1907 році католики латинського обряду села за чисельності майже півтисячі вірних перейшли до парафії св. Адальберта (Войтеха) у Буцневі.

81724 Отиневичі

Село вперше у джерелах згадується 4 квітня 1458 року, протягом століть було королівською власністю. Відоме тим, що 11 листопада 1837 року тут народився знаменитий живописець Артур Ґроттґер. 1880 року в Отиневичах проживало 759 мешканців, і лише півсотні з них були римо-католиками, нині ж село нараховує приблизно таку ж кількість осіб. Входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Всіх Святих у Ходорові. Їх чисельність перед І світовою війною збільшилась до восьми десятків, а наприкінці 20-х років становила близько 120 вірян. Саме тоді відомий львівський архітектор Лаврентій Дайчак отримав від них замовлення на виготовлення проекту каплиці, що і було зроблено приблизно 1930 року.

78223 Отинія,
вул. Стефаника, 8,
f.b.: 195471145039223

Перша згадка про поселення Отинія сягає ХІІІст., на початку XVIIст. воно згадується як міське під назвами Балабанівка (належало Балабану гербу Корчак) і Корчаків, проте вже 1613 року знову вживається стара назва. 1753 року містечко отримало магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 3132 мешканців, 1880 року - 3743, 1913 року - близько 5000, у тому числі 1500 українців, 1000 поляків та 500 чехів і німців, 1931 року - 4777, з них майже тисяча була поляками, нині - менше п'яти з половиною тисяч осіб. У 1940 році Отинія стала селищем міського типу і до 1962 року була райцентром.

Парафію в Отинії фундував 1669 року її власник Андрій Потоцький та збудував перший дерев'яний костел св. Софії. Черговий дерев'яний храм замість спаленого татарами постав 1702 року завдяки Йосифу Потоцькому. 1718 року святиня отримала образ Коронації Матері Божої, який стали вшановувати як чудотворний. У 1766р. старий храм замінив новий дерев'яний, його консекрували 1775 року під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Софії.

80250 Павлів

Поряд із Павловом знайдено залишки давньоукраїнських поселень ХІІ-ХІІІ століть, а перша згадка про село датується 1400 роком. Згадується також у 1578, 1626 і 1654 роках. 1880 року тут проживало 1045 мешканців, з них лише 170 були римо-католиками, нині село має понад 3800 осіб. У селі жив, помер і був похований поет-романтик Корнель Уєйський, найвідоміший польський поет Східної Галичини. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Станині, а від 1775-1776 років - до перенесеної зі Станина парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Радехові. У 1807 році місцеві власники Павлова Коморовські збудували на своєму подвір'ї муровану каплицю. Схематизми Львівської архідієцезії до 1882 року її взагалі не згадують, потім називають приватною, в якій 'часто' звершувались богослужіння, а від 1903 року вважають громадською.

89627 Павшино,
вул. Л. Українки, 65,
+380 (3131) 441-57

Найменування села Павшино (Паушінґ) відоме приблизно з 1750 року, а раніше це поселення називалось Posahaza. Його населяли переважно німці-колоністи, яких сюди заселили у XVIII столітті місцеві земельні власники німецької династії Шенборнів. 1995 року до назви Павшин додали одну букву. Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців.

Наприкінці XVII - на початку XVIIІ століть тут збудували дерев'яний костел для німецьких поселенців, який простояв дві сотні років. У 1901 році у Павшині було споруджено сучасний мурований храм коштом парафіян замість знесеного дерев'яного.