78223 Отинія,
вул. Стефаника, 8,
f.b.: 195471145039223

Перша згадка про поселення Отинія сягає ХІІІст., на початку XVIIст. воно згадується як міське під назвами Балабанівка (належало Балабану гербу Корчак) і Корчаків, проте вже 1613 року знову вживається стара назва. 1753 року містечко отримало магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 3132 мешканців, 1880 року - 3743, 1913 року - близько 5000, у тому числі 1500 українців, 1000 поляків та 500 чехів і німців, 1931 року - 4777, з них майже тисяча була поляками, нині - менше п'яти з половиною тисяч осіб. У 1940 році Отинія стала селищем міського типу і до 1962 року була райцентром.

Парафію в Отинії фундував 1669 року її власник Андрій Потоцький та збудував перший дерев'яний костел св. Софії. Черговий дерев'яний храм замість спаленого татарами постав 1702 року завдяки Йосифу Потоцькому. 1718 року святиня отримала образ Коронації Матері Божої, який стали вшановувати як чудотворний. У 1766р. старий храм замінив новий дерев'яний, його консекрували 1775 року під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Софії.

80250 Павлів

Поряд із Павловом знайдено залишки давньоукраїнських поселень ХІІ-ХІІІ століть, а перша згадка про село датується 1400 роком. Згадується також у 1578, 1626 і 1654 роках. 1880 року тут проживало 1045 мешканців, з них лише 170 були римо-католиками, нині село має понад 3800 осіб. У селі жив, помер і був похований поет-романтик Корнель Уєйський, найвідоміший польський поет Східної Галичини. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Станині, а від 1775-1776 років - до перенесеної зі Станина парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Радехові. У 1807 році місцеві власники Павлова Коморовські збудували на своєму подвір'ї муровану каплицю. Схематизми Львівської архідієцезії до 1882 року її взагалі не згадують, потім називають приватною, в якій 'часто' звершувались богослужіння, а від 1903 року вважають громадською.

89627 Павшино,
вул. Л. Українки, 65,
+380 (3131) 441-57

Найменування села Павшино (Паушінґ) відоме приблизно з 1750 року, а раніше це поселення називалось Posahaza. Його населяли переважно німці-колоністи, яких сюди заселили у XVIII столітті місцеві земельні власники німецької династії Шенборнів. 1995 року до назви Павшин додали одну букву. Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців.

Наприкінці XVII - на початку XVIIІ століть тут збудували дерев'яний костел для німецьких поселенців, який простояв дві сотні років. У 1901 році у Павшині було споруджено сучасний мурований храм коштом парафіян замість знесеного дерев'яного.

80672 Паликорови

Паликорови у документах вперше згадуються 1501 роком. Проживає нині у селі майже 450 мешканців.

Римcько-католицька громада села до ІІ світової війни належали до домініканської парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Підкамені. Налічувала місцева спільнота від трьох (в середині XIX століття) до дев'яти сотень (перед ІІсв. війною) вірних. У 1912 році у Паликоровах було споруджено муровану філіальну каплицю, яку 1913 року освятили. Паликорови обслуговують дієцезіальні священики з парафії Воздвиження Хреста Господнього у Бродах.

23520 Пасинки

Село Пасинки письмово відоме із 30-х років XIV століття, хоча і вважається заснованим 1750 року. У 80-х роках ХІХст. мало понад шість сотень мешканців, 1905 року - вже понад 1400, а нині тут проживає лише трохи більше шести сотень осіб. Село входило до Шаргородського району, а від 2020 року є частиною Жмеринського.

Католики латинського обряду Пасинків раніше належали до парафії св. Адальберта (Войтеха) у Мовчанах, що підтверджують як метричні книги першої половини ХІХ століття, так і видання 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego' 80-х років цього ж століття. Проте своєї святині вони не мали.

78432 Пасічна

В українських джерелах Пасічна вважається заснованою 1560 року, а в польських - у другій половині XV століття. Згадується також у документах в 1612, 1619, 1625 та 1648-1654 роках. 1858 року тут проживало 2218 жителів, 1870 року - 2430, в 1900р. - 3130 (з них поляків - 170), а в 30-х роках - близько 4250 (приблизно 3700 українців і 380 поляків). Нині ж населення Пасічної - понад 17 тисяч осіб.

Місцеві римо-католики, чисельність яких збільшилась після 1860 року з початком видобутку нафти у селі, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. Коли ж їх кількість перевищила три з половиною сотні, завдяки зусиллям надвірнянського настоятеля о. Томаша Тжебуня у Пасічній 1912 року було збудовано філіальний дерев'яний костел.

30035 Пашуки

Село Пашуки вже існувало, принаймні, наприкінці XIX століття. Тоді тут проживало понад триста мешканців, тепер - трохи більше півтисячі.

Раніше місцеві римо-католики не мали своєї святині. І лише у 1991 році завдяки зусиллям о. Антонія Андрущишина їм вдалось збудувати каплицю на кладовищі, яку досі використовують в якості парафіяльного храму. До громади католиків латинського обряду в Пашуках належать також віряни із сусідніх Гути та Хоровців. А опікуються ними разом із вірянами із сусідніх Гути та Хоровців дієцезіальні священники з парафії Матері Божої Ченстоховської у Нетішені.