42000 Ромни,
вул. Залізнична, 246а

Місто-фортеця Ромен захищало південно-східні кордони Київської Русі і вперше у літописах згадується 1096 роком. У середині XVII століття Ромни стали сотенним містечком, але фактично з 1714 року вони були центром Лубенського, а згодом Миргородського полку. Після ліквідації полкового устрою стали повітовим центром, а у 20-х роках ХХ століття - районним. Населення - понад 40 тисяч мешканців.

Вважається, що у 30-х - 40-х роках XVII століття князь Єремія Вишневецький збудував у Ромнах костел. Навіть, якщо це й так, то він не пережив буремні 1648-1654 роки. І лише на початку ХХ століття інженер Ясновський спорудив у місті наступний мурований храм, фундаторем якого став о. Йоан Даугіс, парох у Гросс-Вердері (нині - Зеленівка на Чернігівщині). Костел 1910 року консекрував єпископ-помічник Могильовський Ян Цепляк. Святиня тоді мала високу вежу, а костельна територія була огорожена. Перед революцією місцевих римо-католиків обслуговував о. Станіслав Домбровський.

8041? Руда-Сілецька

До ІІ світової війни села Руда Сілецька та Руда були одним селом, яке називалось Руда (перша згадка у джерелах про це село згадується у 1550 році). Населення Руди-Сілецької нині складає понад триста мешканців.

Місцева римсько-католицька спільнота належала до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Кам'янці-Бузькій. У 1903 році, коли кількість католиків латинського обряду в селі перевищала півтисячі, було споруджено муровану філіальну каплицю. 16 вересня 1909 року її освятили. Із 40-х років ХХ століття по 1993 рік святиню було закрито.

32421 Рудка

Село вперше у документах згадується як Рудище 1592 року, а через 7 років - під сучасною назвою Рудка. Нині його населяє понад 800 осіб.

Відомо, що 1897 року тут проживало 578 римо-католиків із 1488 мешканців, а 1901 року - 390 (із 1116), проте своєї святині вони не мали. Невеличкий мурований костел було споруджено у 1995-1999 роках завдяки зусиллям та коштам місцевих парафіян під керівництвом о. Альбіна Собєха СР. Ним послуговуються також римо-католики із Лисогірки.

81722 Рудківці

Перша документальна згадка про Руду, яку у радянські часи, щоб відрізнити від іншої Руди, перейменували на Рудківці, датується 1427 роком. 1880 року тут проживало 548 мешканців, у тому числі 517 українців, 19 німців і 12 поляків, нині - близько 460 осіб. Село входило до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Нечисленні католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Берездівцях. За непідтвердженою інформацією, ще у XVII-XVIII століттях у Руді на кладовищі було споруджено каплицю за проектом якогось італійського архітектора, проте у схематизмах Львівської архідієцезії аж до 1911 року немає жодної згадки про неї.

48420 Рукомиш

Рукомиш вперше письмово згадується 18 липня 1379 року у фундаційній грамоті бучацької парафії Успіння Пресвятої Діви Марії Михайла Бучацького, який початково саме тут мав свою садибу. Є також згадка 14 серпня 1421 року в документі заснування парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Петликівцях (нині - Старі Петликівці) Адальберта Бучацького. 1880 року у Рукомиші проживало 486 мешканців, нині ж його населення - понад 420 осіб. Село входило до Бучацького району, а тепер - до Чортківського.

Порівняно нечисленні католики латинського обряду села належали до вже згаданої парафії у Бучачі. Коли їх кількість досягла семи десятків, 1903 року в Рукомиші було збудовано філіальну муровану каплицю, яку тоді ж освятили під титулом Пресвятої Діви Марії Помічниці Християн.

48370 Садове

Село Новосілка Коропецька, як до 1946 року називалось нинішнє Садове, заснували у першій чверті XVIII століття польські дрібні шляхтичі-селяни, які мали сплачувати землевласникам оренду за землю. Заселення ними села продовжувалось до кінця цього століття. У XIX столітті тут також поселились українські сім'ї. Село входило до Монастириського району, а тепер - до Чортківського. Нині у Садовому проживає майже дві сотні селян.

Римо-католики Новосілки Коропецької належали до парафії св. Миколая у Коропці. У 1907-1908 році, коли їх чисельність становила близько трьох сотень, у селі коштом місцевих власників родини Бадені на подарованій ними земельній ділянці та з використанням пожертвуваних ними ж будівельних матеріалів було споруджено за участю вірян філіальну муровану каплицю, яку освятили 1908 року під титулом Опіки св. Йосифа. Ініціатором її будівництва стала с. Аполонія Вандович із згромадження Францисканок Родини Марії, яка працювала у селі у 1906-1945 роках, опікуючись школою.

81400 Самбір,
вул. Перемишлянська, 25а

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Нове кладовище парафії Мучеництва св. Йоана Хрестителя у Самборі заклали наприкінці ХІХ століття. У схематизмах Перемишльської дієцезії мурована каплиця Спауських (без титулу) на старому цвинтарі згадується, принаймні, від 1855 року як громадська та пристосована для богослужінь.

22800 Самчинці

Невеличке село Самчинці, в якому нині проживає всього сотня мешканців, відоме, принаймні, від початку XVI століття. Колись тут проживало більше селян, у 50-х роках минулого століття значна їх частина покинула рідні домівки, тікаючи від колгоспу.

У 1910 році місцеві римо-католики, які належали до парафії Матері Божої Святого Скапулярія у Брацлаві, збудували своїм коштом на місці старої цвинтарної каплиці власний мурований костел в готичному стилі. І цього ж року у грудні тут постала самостійна парафія. 1936 року святиню у вірних відібрали. Її навіть намагались підірвати, проте зробити це не вдалось, оскільки храм виявився безбожникам не по зубам: при будівництві у цемент додавали яєчний жовток, що зробило його дуже міцним. Тоді у будівлі костелу облаштували колгоспний склад.

82021 Саночани

Поселення Саночани у документах відоме, принаймні, від 1406 року. У 1880 році тут проживало 188 українців та 74 поляків, 1921 року - близько 340 мешканців, а нині - лише трохи більше сотні осіб. Село входило до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Архангела Михаїла у розташованих поряд Чижках. У 1916 році завдяки зусиллям чижківського настоятеля о. Стефана Павловського у Саночанах завершили спорудження філіальної мурованої каплиці.

34500 Сарни,
вул. Костельна, 7,
+380 (3655) 325-92,
f.b.: 583053711799358

У 1885 році на перехресті залізниць Рівне-Лунинець і Ковель-Коростень був закладений полустанок Сарни, який з часом став значним залізничним селищем. Статус міста Сарни отримали 1939 року. Були районним центром. Населення - понад 29 тисяч мешканців.

Місцева парафія була заснована 1921 року, богослужіння відправлялись у дерев'яній адаптованій каплиці Пресвятого Серця Ісуса (перебудованому залізничному будинку). У 1935-1939 роках було споруджено (за винятком оздоблювальних робіт) мурований храм з базальту. Після ІІ світової війни до вірних доїжджав о. Серафим Кашуба OFM Cap.