47862 Турівка

Перша писемна згадка про Турівку датується 1457 роком, згадується також 1664 року. У 1880 році в селі проживало 1373 мешканців, у тому числі 829 українців і 543 поляків, 1921 року - 1556. 1926 року тут оселили польських колоністів, тому наприкінці 30-х років із приблизно 1800 селян більшість вже становили поляки. Нині село має понад сім сотень осіб та входить до Тернопільського району, хоча до 2020 року був частиною Підволочиського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Тарноруді. У середині ХІХ століття їх було понад чотири сотні, а на початку наступного - близько шість сотень вірних. Тоді ж і постав у Турівці філіальний мурований костел.

82644 Тухолька

Перша документальна згадка про Тухольку датується 1552 роком (там йшлося про розширення меж села). 1880 року в Тухольці проживало 696 мешканців, а 1900 року - 903, у тому числі 738 українців, 75 німців, які поселились тут ще 1852 року, 50 євреїв і 40 поляків. Нині чисельність населення становить майже тисячу осіб. Село належало до Сколівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Римо-католики села Тухольки спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Стрию, від 1743 року - до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці, а 1787 року знову увійшли до стрийської парафії. У 1843 році завдяки Карлу Шайфу у селі Климець постав душпастирський осередок (капеланія), що охопив кілька навколишніх сіл, у тому числі і Тухольку.

81253 Тучне

Село Тучн(е/о/а) вперше згадується у документі 24 квітня 1422 року, є також письмові згадки у 1456 і 1497 роках. 1880 року тут проживало 899 мешканців (815 українців і 84 поляків), 1921 року - 1397, у тому числі 785 українців і 543 поляків, 1931 року - 1509, нині - 380 осіб. Село входило до Перемишлянського району, а тепер - до Львівського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Свіржі, в середині ХІХ століття їх було близько півтори сотні. Мурована каплиця у Тучному постала коштом Леона Літинського та завдяки пожертвам інших вірних у 1899-1900 роках, коли їх чисельність перевищила три сотні осіб. Освятили її 1902 року.

81323 Тщенець,
вул. Дружби, 4,
+380 (3234) 663-96

Тщенець у документах вперше зустрічається у 1418 році. У XIX та першій частині XX століть належав родині Юнгів, коштом яких споруджувалось три римсько-католицькі святині у селі. Проживає у ньому понад півтисячі мешканців, третина яких вважає польську мову рідною. Входило до Мостиського району, а тепер - до Яворівського.

Римо-католики Тщенця належали до парафії Різдва св. Йоана Хрестителя у Мостиськах. У 80-х роках XIX століття було збудовано неоготичну каплицю-усипальницю родини Юнгів, яка збереглась донині. У 1914-1915 роках, коли чисельність католиків латинського обряду у Тщенці перевищувала 1700 осіб, відбулось будівництво мурованого філіального костелу коштом Ванди Юнг. Проте незавершений храм розібрали росіяни, використавши матеріали для впорядкування дороги на Перемишль. 1920 року у селі було створено парафіяльну експозитуру.

У 1924-1928 роках спорудили сучасний неоготичний мурований храм за проектом С. Маєрського на кошти А. Юнга, Т. Козка та уряду, 30 вересня 1928 року його освятив єпископ К. Фішер. А 1930 року було засновано парафію. 4 травня 1936 року єпископ В. Томака консекрував костел. У 1936-1939 роках збудовали новий парафіяльний будинок за проектом М. Рибакевича з Перемишля.

81553 Угри

Перша документальна згадка про поселення датується 1427 роком, від 1450 року називалось Угерці. Від XVI-XVII століть аж до ІІ світової війни перебувало у власності родини Незабитовських, тому його, щоб відрізнити від інших Угерців, називали Угерцями Незабитовськими чи попросту Незабитівкою. 1880 року у селі проживало 1325 мешканців, у тому числі 117 римо-католиків, а загалом було 1065 українців, 247 поляків та інші, нині ж в Уграх є понад 1100 селян. Входили до Городоцького району, а від 2020 року - до Львівського.

Католики латинського обряду Угрів належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Городку. 1872 року місцевий власник Володимир Незабитовський збудував на цвинтарі муровану каплицю-усипальницю, в якій і був похований 12 листопада 1900 року.

77423 Угринів

Угринів виник у першій половині XIIІст., проте перша письмова згадка про нього датується 1440 роком. Через кілька століть розпався на три села (Горішній, Долішній і Шляхетський), які 1945 року об'єднали в одне. У 1880р. в Угринові Горішньому мешкало 675 мешканців, у тому числі 634 українців, 31 поляків і 9 німців, в Угринові Долішньому - 561 (490 українців, 44 німців і 27 поляків), в Угринові Шляхетському - 121 (108 українців, 9 поляків і 4 німців), нині село має близько шести з половиною тисяч осіб. Входило до Тисменицького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Католики латинського обряду усіх Угриновів належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Станіславові (Івано-Франківську). В середені ХІХ століття їх чисельність не перевищувала чотирьох десятків, причому у схематизмах Львівської архідієцезії Угринів Шляхетський, який тривалий час вважався лише частиною Угринова Горішнього, навіть не подавався.

894?? Ужгород,
вул Володимирська,
f.b.: 379109735928558

У IX столітті місто Онгвар (або Унгвар, чи Гунгвар, чи Унгювар) стало центром одного з білохорватських князівств, очолюваного князем Лаборцем, які входили до складу Великої (чи Білої) Хорватії. 894 року угорські племена захопили та знищили місто, проте через деякий час вони ж його і відбудували. З моменту першої згадки у документах 1154 року і до кінця Ісв. війни місто називалось Унгвар. 1849 року Ужгород став центром новоутвореного Руського округу в Австрійській імперії, але вже 1850 року округ ліквідували. З 1919 року Ужгород був адміністративним центром краю у складі Чехословацької республіки, проте 1938 року місто передали Угорщині. З 1944 року місто називається Ужгород і є обласним центром. Населення - майже 115 тисяч мешканців.

Боздош - новий мікрорайон Ужгорода, розташований на лівому березі р. Уж. Його забудова тривала в 70-80-х роках ХХ століття, а на початку ХХІ сторіччя забудова знову продовжилась.

У 1996 році за ініціативи о. Петра Жарковського OFM у цьому мікрорайоні по вулиці Володимирській розпочалось спорудження костельно-катехитичного комплексу, який освятили 18 травня 2000 року Апостольський нунцій в Україні архієпископ Нікола Етерович, єпископ Антал Майнек та єпископ Греко-Католицької Церкви Іван Семедій.

88018 Ужгород,
вул. Капушанська, 22

У IX столітті місто Онгвар (або Унгвар, чи Гунгвар, чи Унгювар) стало центром одного з білохорватських князівств, очолюваного князем Лаборцем, які входили до складу Великої (чи Білої) Хорватії. 894 року угорські племена захопили та знищили місто, проте через деякий час вони ж його і відбудували. З моменту першої згадки у документах 1154 року і до кінця Ісв. війни місто називалось Унгвар. 1849 року Ужгород став центром новоутвореного Руського округу в Австрійській імперії, але вже 1850 року округ ліквідували. З 1919 року Ужгород був адміністративним центром краю у складі Чехословацької республіки, проте 1938 року місто передали Угорщині. З 1944 року місто називається Ужгород і є обласним центром. Населення - майже 115 тисяч мешканців.

У 1900 році на території нинішньої Закарпатської обласної клінічної лікарні імені Андрія Новака в Ужгороді завдяки зібраним сестрою ордену св. Вікентія Домітіллою Новак пожертвам було збудовано каплицю св. Йосифа площею 139 кв.м., в якій вже тоді проводили богослужіння католицькі душпастирі обох обрядів. Сестри милосердя працювали в лікарні у 1900-1948 роках, їх пам’ять увічнена на цвинтарі Кальварії, де вони поховані позаду каплиці Розп’яття, на великій ділянці із залізними хрестами.

81240 Ушковичі,
вул. Шевченка

Перша згадка про Ушковичі датується 1370 роком. 8 грудня 1392 року король Владислав Ягайло подарував корчму в селі монастиреві домініканців у Львові, а 8 листопада 1395 року - усе село. 1880 року у ньому проживало майже 780 мешканців (481 українців, 158 німців, предки яких оселились тут 1784 року, і 138 поляків), у 20-х роках XXст. - приблизно 920, 1939 року - 1150, нині - понад 550 осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах. В середині ХІХ століття їх кількість становила півсотні, наприкінці - 140, а перед І світовою війною - вже три сотні вірян. Причому, більшість з них була українцями (латинниками).

80771 Ушня

У документі від 18 листопада 1452 року поселення Ушня (Vschnya) згадується як королівське село, є також згадка 1452 року. Проте пізніше село стало частиною Білого Каменя, від якого відмежувалось лише 1614 року. У 1869р. мало 1295 мешканців, 1880 року - 1677 (1398 поляків, 279 українців), причому 1170 були римо- і 411 греко-католиками. 1900 року в Ушні проживало 2088 осіб, у тому числі близько півтори тисячі римо-католиків, а нині село нараховує менше півтисячі мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Білому Камені. Наприкінці ХІХ століття виникла необхідність спорудження власної святині, оскільки греко-католики заборонили їм відвідувати свою церкву, де вони мали свій вівтар. Земельну ділянку під храм пожертвували сестри милосердя, яким Йосиф Шнайдер подарував частину своїх маєтностей у селі, та сам власник. За взірець взяли костел у Білому Камені.