81452 Дубрівка

Вперше Дубрівка у документах згадується у 80-х роках XVI століття (ймовірно, у стосунку до місцевої каплиці). 1880 року тут проживало 656 мешканців, нині село має понад сім сотень осіб. У 1989р. вживану у радянські часи назву Дібрівка замінили на Дубрівку.

В останні десятиліття XVIст. у Дубрівці біля цілющого джерела збудували каплицю св. Варвари, яка 1642 року була значних розмірів і мала три вівтарі, а 1753 року - вже п'ять. У першій половині XIXст. Дубрівку вилучили із самбірської парафії Усікновення св. Йоана Хрестителя та приєднали до парафії Всіх Святих у Стрілковичах. Тоді на початку 30-х років святиню розбудували на костел, а в 50-х роках консекрували. 1944 року храм було пошкоджено під час військових дій, а потім його розібрали.

32400 Дунаївці,
провул. Загородний, 30,
+380 (3858) 334-55, 348-13,
www: michail.pp.ua,
f.b.: s.michail

Перша згадка про Дунаївці датується 1403 роком. У 1592 році поселення отримало статус магдебурзьке право, підтверджене 1605 року, і назву Дунайгород, яка не прижилась. Від 1862 року Дунаївці - волосний центр, від 1923 року - райцентр, а з 1958 року - місто. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 10 тисяч мешканців, 1893 року - 12339, 1905 року - 12540, нині - близько 16 тисяч осіб. 2020 року місто увійшло до Кам'янець-Подільського району.

На початку XVII століття у Дунаївцях за сприяння Конецпольських було споруджено мурований костел та засновано парафію. Храм у 30-х роках облаштували Станіславські, які також збільшили фінансово-майнове забезпечення парафії (зокрема, подарували їй село Дем'янківці). Проте під час турецької окупації, що тривала останню чверть XVIIст., ця святиня була повністю знищена.

32400 смт. Дунаївці,
вул. Леніна, 49а

Поселення Дунаївці, яке засноване 1914 року, отримало статус селища міського типу у 1972 році. Нині тут проживає понад 2400 мешканців.

У 1998 році місцеву римсько-католицьку спільноту відокремлено від парафії Матері Божої Неустанної Допомоги у Лошківцях. 7 лютого 1998 року вірні отримали приміщення магазину, яке пристосували під каплицю, освячену 1 серпня 1998 року отцем М. Стуньчуком. 15 серпня 1999 року о. М. Стуньчук освятив земельну ділянку під будівництво костелу. 30 листопада 2003 року єпископ Леон Дубравський OFM консекрував новоспоруджений храм.

81263 Дусанів

Перша письмова згадка про Дусанів датується 1370 роком. 1844 року в родині місцевих власників Чайковських народився Станіслав - майбутній відомий громадсько-політичний діяч австрійських часів та прихильник українсько-польського порозуміння. 1880 року у селі проживало 954 мешканців, у тому числі 838 греко- і 103 римо-католиків, 1921 року - 1268, нині - майже сім сотень осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Нечисленні католики латинського обряду Дусанова належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Фірлеєві (від 1946 року - Липівка). У 1640 році Станіслав Ковальський із Дусанова пожертвував на утримання фірлеївського вікарія значні кошти, після вичерпання яких настоятелям в якості вікаріїв допомагали кармеліти, що служили у Дусанові. Отже там вже тоді мала бути якась каплиця.

80716 Єлиховичі

Перша писемна згадка про Єлиховичі (Гелеховичі) датується 17 жовтня 1447 року, згадуються також у 1449, 1464 і 1478 роках та наступного століття. 14 червня 1627 року місцевий власник Яків Собеський, батько майбутнього короля, пожертвував село парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві, власністю якої воно було аж до ХХ століття. У 1880р. тут проживало 495 мешканців, 1900 року - 614, нині - менше тисячі осіб.

Католики латинського обряду, які становили більшість населення Єлиховичів, належали до вже згаданої золочівської парафії. Протягом другої половини ХІХст. їх чисельність трималась приблизно на рівні чотирьох сотень, перед І світовою війною майже досягла півтисячі, а в 30-х роках ХХ століття почала зростати до шести сотень вірян.

11200 Ємільчине,
вул. Миру, 69,
+380 (4149) 212-82,
f.b.: 719002846723064

Межирічка вперше згадується письмово 1585 роком. Від 1812 року містечко належало Федору Уварову, який перейменував його на Емільчин(о) на честь доньки Емілії. З 1923 року - районний центр, 1944 року перейменоване на Ємільчине, з 1957 року - селище (міського типу), 2020 року перейшло до Звягельського району. 1906 року тут проживало 1835 мешканців, нині - близько 6600 осіб.

Католики латинського обряду Емільчина належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього у Звягелі. У схематизмі Луцько-Житомирської дієцезії 1830-1831 років є згадка про якусь емільчинську каплицю у складі цієї парафії, проте вже, принаймні, 1852 року вона відсутня. У 1908-1909 роках коштом місцевих вірних у містечку завдяки зусиллям звягельського настоятеля о. Владислава Ляховича збудували мурований храм.

86400 Єнакієве,
вул. Достоєвського, 22

Датою заснування Єнакієвого вважається 1782 рік, коли на березі річки Булавин з'явилося село Федорівка (Гапурівка), про яке вперше згадується в «Списках населенных мест Российской империи». У 1895 році Ф. Єнакієв, Б. Яловецький та бельгійські підприємці заснували Російсько-бельгійське акціонерне товариство, яке протягом двох років поблизу Федорівки збудувало Петровський металургійний завод. Селища навколо нього 1898 року об'єднали в одне та назвали по імені одного із засновників товариства Єнакієвим. 1928 року місто отримало назву Рикове, 1936р. - Орджонікідзе, під час німецької окупації - знову Рикове, а 12.06.1944р. повернулась стара назва Єнакієве. Населення - близько 77 тисяч мешканців.

У 1897 році на кошти парафіян бельгійського та польського етнічного походження розпочалось будівництво місцевого костелу, яке за активної підримки директора заводу Юлія Потьє завершилось, в основному, 1900 року. Оздоблювальні роботи тривали до 1906 року, коли відбулось освячення храму під титулом Воздвиження Святого Хреста.

47282 Жабиня

Вперше у документах Жабиня (Жабинь) згадується 15 березня 1469 року, є згадка також у 1494 році. 1890 року у селі проживало 631 мешканців (521 українців і 110 поляків), нині його населення лише трохи більше півтисячі осіб. Входило до Зборівського району, а від 2020 року є частиною до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у Поморянах. Їх чисельність впродовж періоду від середини ХІХ століття до середини 20-х років ХХ століття становила від півтори до двох сотень, проте у другій половини 20-х років почала збільшуватись, а на початку 30-х років перевищила три сотні вірян. Саме тоді і розпочалась підготовка у селі до спорудження власної святині.

47843 Жеребки

Жеребки утворились 1951 року від злиття Королівських (Великих, Перших - 1946-1950 роки) та Шляхетських (Малих, Других - 1946-1950 роки) Жеребків. Останнє село (Жеребки Шляхетські), де на початку XX століття і було споруджено святиню, вперше згадується у 1574 році. 1890 року в Жеребках Королівських проживало майже вісім сотень мешканців (524 українців, 261 поляків), а у Шляхетських - понад півтисячі (460 українців, 69 поляків), 1914 року 1020 і 788 відповідно, 1921 року - 999 і 544, 1931 року - 1003 і 581, а нині об'єднане село нараховує майже сім сотень мешканців. Входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому (село після ІІсв. війни називали Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині є Соборним), проте 1851 року перейшли до новоутвореної капеланії Різдва св. Йоана Хрестителя у Галущинцях, яка у 1877-1878 роках стала самостійною парафією. Їх чисельність у період із середини ХІХ століття до І світової війни збільшилась з двох сотень до майже трьох з половиною.

10031 Житомир,
пров. Луговий, 4,
+380 (41) 225-43-60,
f.b.: st.VenceslausZhytomyr, 614865361884006

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

До 1911 року тут існували два села - Крошня Чеська і Крошня Руська. Якщо предки поляків переселись у Крошню Руську ще у XVІІІ столітті, то 184 чеських селянських родин з Австро-Угорщини поселились у Крошні Чеській лише у 1868-1890 роках. Проте царська влада надала дозвіл на створення парафії та будівництво храму лише після 1905 року.