13048 Жовтий Брід

Жовтий Брід вважається заснованим 1620 року. 1840 року тут оселились перші колоністи - поляки і німці, частина яких з часом асимілювалась із місцевими українцями та євреями. На початку ХХ століття у селі проживало трохи менше трьох сотень мешканців. 1927 року із 545 селян 353 вважали себе поляками. У середині 30-х років звідси депортували майже всі німецькі та значну частину польських сімей, переселивши сюди колгоспників-ударників із Київської і Чернігівської областей. Нині тут проживає лише трохи більше півтори сотні осіб. Село входило до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

На початку 90-х років у Жовтому Броді постала римсько-католицька спільнота, богослужіння для якої проводили приїжджі священники у приміщенні місцевої школи. 1998 року сюди призначили настоятелем о. Ришарда Дзюбу SCJ, який розпочав будівництво костелу у селі.

24224 Жолоби,
вул. Кошового

Поселення Жолоби вважається заснованим 1700 року. 1893 року у селі проживало 792 мешканців, 1901 року - 821, 1905 року - 1059, нині ж - близько 340 осіб. Входило до Томашпольського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського, в складі якого перебувало до 1964 року.

Місцеві католики латинського обряду раніше належали до парафії Матері Божої з Гори Кармель у Томашполі, проте, за інформацією Луцько-Житомирського схематизму 1914 року, своєї святині не мали. Виходить, що або дані схематизму були неповними, або дерев'яна капличка на перехресті доріг, яка проіснувала до 50-х років, та мурована цвинтарна могли бути споруджені десь на початку 20-х років ХХ століття, коли антирелігійні гоніння радянської влади лише починались.

45737 Журавники

Вперше село Журавники згадується у документах 1570 року. Його власник Станіслав Друшкевич заснував тут містечко, яке 23 березня 1684 року отримало магдебурзьке право та назву Друшкополь, що пізніше перейшла на Дружкопіль. 1921 року воно нараховувало понад 1100 мешканців, переважна більшість яких була євреями. Їх під час ІІсв. війни знищили німецькі окупанти. В радянські часи колишнє містечко стало частиною Журавників. Нині тут проживає понад вісім сотень осіб. Село входило до Горохівського району, а від 2020 року - до Луцького.

У 1692 року власник містечка запросив сюди францисканців, для яких було споруджено дерев'яні костел та монастир на честь Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Станіслава. Згодом завдяки Войцеху Жищевському дерев'яний храм замінили мурованим, який 1779 року консекрував єпископ Баківський Домінік Карвосецький (францисканець, міністр Руської провінції ордену у 1772-1774рр.). Після добудови цей костел 1789 року містив шість вівтарів.

78315 Заболотів,
вул. Млинська, 3,
+380 (3476) 435-51,
www: zabolotiv.blogspot.com,
f.b.: rkpswtr

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Вважається, що лише 1605 року у Заболотові було засновано місцеву парафію та споруджено дерев'яний костел коштом місцевого власника Станіслава Волуцького. Проте у фундаційному акті він визнав, що раніше у місті в напрямі села Демиче, яке нині є частиною міста, вже існували старий храм і навіть парафіяльний будинок, але їх знищили нападники. Проте і цю святиню у 1618-1621 роках спалили турки і татари. У 1669 році збудовали новий дерев'яний храм за кошти Бакутських.

78315 Заболотів,
вул. Відродження, 2а,
+380 (3476) 421-76

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Перші дві сестри-феліціанки (згромадження Сестер св. Фелікса з Канталіційо Третього Чину Св. Франциска Асизького) розпочали своє служіння в парафії Пресвятої Трійці у Заболотові ще у середині 90-х років, взявшись за роботу із дітьми.

78315 Заболотів

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Неоготичну муровану каплицю-усипальницю Якса-Добеків гербу Гриф на парафіяльному кладовищі поруч із костелом Пресвятої Трійці у Заболотові збудували коштом Анжели Якса-Добек (з Домбровських) 1902 року, хоча смерть одного із похованих там членів цієї родини, Віктора, настала ще 1899 року. Іншого Якса-Добека, Йосифа, на честь якого каплиця отримала титул, було поховано у ній саме 1902 року.

44142 Заболоття

Вперше Заболоття згадується 1501 року як Нові Заліси, а сучасна назва закріпилась за селом наприкінці XVI століття. Наприкінці XIX століття тут проживало близько півтори тисячі селян - усі українці. У 1940-1962рр. було районним центром. З 1957 року є селищем міського типу з населенням майже 4500 мешканців.

Формально Заболоття вже з 1863 року належало до парафії Воздвиження Святого Хреста у Ратному, проте не існує жодного свідчення, що бодай хтось із села відвідував парафіяльний костел. І це зрозуміло, бо до двадцятих років XX століття населення села було виключно українським, православним. Але вже 1921 року 44 мешканці назвались поляками (правда, лише 30 з них вважало себе католиками). Очевидно, що під кінець двадцятих років кількість католиків у цьому селі та навколишніх ще зросла, тому у 1928-1930рр. для них за проектом інженера Ю. Коссовського було споруджено філіальний дерев'яний костел.