10006 Житомир,
вул. св. Йоана Павла ІІ, 3Б,
+380 (412) 24-39-69,
www: pallotti.org.ua,
f.b.: misericordia.zhytomyr

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

Мальованка - колишні невеликі приміські поселення-хутори на правому березі річки Кам'янки, відомі з другої половини XVIIIст. За генеральним планом середини XIXст. увійшли до міської межі, нині є західною частиною міста.

Парафію Божого Милосердя в Житомирі на Мальованці зареєстрували 28 березня 1995 року. 6 травня 1997 року єпископ Ян Пурвінський освятив новозбудовану каплицю Божого Милосердя в придбаному ще 1988 року будинку оо. паллотинів. 2003 року парафію офіційно передали паллотинам.

10006 Житомир,
вул. Дібровна, 41,
+380 (412) 24-39-69

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

Мальованка - колишні невеликі приміські поселення-хутори на правому березі річки Кам'янки, відомі з другої половини XVIIIст. За генеральним планом середини XIXст. увійшли до міської межі, нині є західною частиною міста.

Наприкінці 80-х років ХХст. Житомир почали навідувати паллотини з Польщі, які підтримували зв'язок із о. Олександром Мілевським з костелу св. Софії. Саме він 1988 року придбав будинок в мікрорайоні Мальованка, що використовувався не тільки для проживання, але й також для зустрічей та відпочинку гостей з-за кордону.

10003 Житомир,
вул. Короленка, 41В,
+380 (412) 46-72-68,
www: benedyktynki.zt.ua

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

У 1988 році на запрошення майбутнього єпископа о. Яна Пурвінського до Житомира з Вільнюса приїхали сестри-бенедиктинки із ордену св. Бенедикта. У 1995-2006 роках вони збудували тут монастир, у якому облаштували каплицю. 24 вересня 2006 року монастир було освячено.

32051 Жищинці,
вул. Рози Люксембург, 3а

Село Жищинці вперше згадується у документах XV століття. І заснували його нібито старообрядці-пилипівці. Зараз тут проживає лише трохи більше тисячі мешканців.

Раніше католики латинського обряду у Жищинцях свого храму не мали. З 1991 року тут проводилась систематична душпастирська праця, було зареєстровано статут місцевої громади римо- католиків. Будівництво власного мурованого костелу розпочалось 1992 року, а завершилось у 1996 році. Новоспоруджений храм освятив у 1997 році єпископ Ян Ольшанський MIC.

23100 Жмеринка,
вул. Костельна, 2,
+380 (4332) 228-23

В документах село Жмеринка згадується на початку XVIII століття. У 1865 році між селами Велика і Мала Жмеринка було засновано велику вузлову залізничну станцію Правобережжя України, яка і стала основою майбутнього міста. Пізніше місто поглинуло також Петрівку, Кавказ та Корчівку. Нині Жмеринка - районний центр з населенням понад 34 тисячі мешканців.

У 1898-1903 роках жмеринські римо-католики наманались отримати дозвіл на будівництво костелу, проте марно. Лише 1904 року парафіяни Садовський та Михальський отримали у Санкт-Петербурга такий дозвіл від імператора Миколи ІІ з умовою, що храм храм отримає титул св. Олексія на честь хворого царського сина Олексія і там щоденно відправлятиметься Служба за нього. У 1904-1910 роках костел було споруджено (частково імператорським коштом). 17 липня 1910 року його освятили, проте оснащення та оздоблення святині тривало до 1912 року.

13048 Жовтий Брід

Жовтий Брід вважається заснованим 1620 року. 1840 року тут оселились перші колоністи - поляки і німці, частина яких з часом асимілювалась із місцевими українцями та євреями. На початку ХХ століття у селі проживало трохи менше трьох сотень мешканців. 1927 року із 545 селян 353 вважали себе поляками. У середині 30-х років звідси депортували майже всі німецькі та значну частину польських сімей, переселивши сюди колгоспників-ударників із Київської і Чернігівської областей. Нині тут проживає лише трохи більше півтори сотні осіб. Село входило до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

На початку 90-х років у Жовтому Броді постала римсько-католицька спільнота, богослужіння для якої проводили приїжджі священники у приміщенні місцевої школи. 1998 року сюди призначили настоятелем о. Ришарда Дзюбу SCJ, який розпочав будівництво костелу у селі.

24224 Жолоби,
вул. Кошового

Поселення Жолоби вважається заснованим 1700 року. 1893 року у селі проживало 792 мешканців, 1901 року - 821, 1905 року - 1059, нині ж - близько 340 осіб. Входило до Томашпольського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського, в складі якого перебувало до 1964 року.

Місцеві католики латинського обряду раніше належали до парафії Матері Божої з Гори Кармель у Томашполі, проте, за інформацією Луцько-Житомирського схематизму 1914 року, своєї святині не мали. Виходить, що або дані схематизму були неповними, або дерев'яна капличка на перехресті доріг, яка проіснувала до 50-х років, та мурована цвинтарна могли бути споруджені десь на початку 20-х років ХХ століття, коли антирелігійні гоніння радянської влади лише починались.

45737 Журавники

Вперше село Журавники згадується у документах 1570 року. Його власник Станіслав Друшкевич заснував тут містечко, яке 23 березня 1684 року отримало магдебурзьке право та назву Друшкополь, що пізніше перейшла на Дружкопіль. 1921 року воно нараховувало понад 1100 мешканців, переважна більшість яких була євреями. Їх під час ІІсв. війни знищили німецькі окупанти. В радянські часи колишнє містечко стало частиною Журавників. Нині тут проживає понад вісім сотень осіб. Село входило до Горохівського району, а від 2020 року - до Луцького.

У 1692 року власник містечка запросив сюди францисканців, для яких було споруджено дерев'яні костел та монастир на честь Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Станіслава. Згодом завдяки Войцеху Жищевському дерев'яний храм замінили мурованим, який 1779 року консекрував єпископ Баківський Домінік Карвосецький (францисканець, міністр Руської провінції ордену у 1772-1774рр.). Після добудови цей костел 1789 року містив шість вівтарів.

78315 Заболотів,
вул. Млинська, 3,
+380 (3476) 435-51,
www: zabolotiv.blogspot.com,
f.b.: rkpswtr

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Вважається, що лише 1605 року у Заболотові було засновано місцеву парафію та споруджено дерев'яний костел коштом місцевого власника Станіслава Волуцького. Проте у фундаційному акті він визнав, що раніше у місті в напрямі села Демиче, яке нині є частиною міста, вже існували старий храм і навіть парафіяльний будинок, але їх знищили нападники. Проте і цю святиню у 1618-1621 роках спалили турки і татари. У 1669 році збудовали новий дерев'яний храм за кошти Бакутських.

78315 Заболотів,
вул. Відродження, 2а,
+380 (3476) 421-76

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Перші дві сестри-феліціянки (згромадження Сестер св. Фелікса з Канталіційо Третього Чину Св. Франциска Асизького) розпочали своє служіння в парафії Пресвятої Трійці у Заболотові ще у середині 90-х років, взявшись за роботу із дітьми.