81562 Андріянів

Село Андріянів, відоме здавна також як Андриянів чи навіть Андреянів, за однією інформацією, заснував наприкінці XIV століття князь литовський Андрій, а за іншою - у другій половині цього століття було власністю Івана. Від 1801 року ним володіла родина Лянцкоронських. Більшість мешканців була поляками, яких, в основному, переселили до Польщі після ІІсв. війни. 2001 року тут проживало понад 360 селян, а 2015 - лише 15. Село вмирає, як і сотні подібних йому по всій Україні. Входило до Городоцького району, а тепер - до Львівського.

Римо-католики Андріянова належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Комарні. У першому десятилітті ХХ століття коштом власників села Лянцкоронських тут було споруджено та оснащено невеликий мурований костел (фактично, каплицю із одним вівтарем), який освятили 1911 року. Храм та місцевих вірян обслуговували вікарії материнської парафії. У 30-х роках чисельність вірян перевищила півтисячі осіб.

48544 Антонів

У польських джерелах заснування села Антонів датують початком XIX століття і пов'язують із його власником Антоном Лянцкоронським, тоді як в українських вважають, що село вперше згадується наприкінці XVIII століття. У другій половині XIXст. тут проживало близько півтисячі мешканців, з них дві сотні (переважно переселенці-мазури із Польщі) були римо-католиками. Наступного століття до ІІсв. війни чисельність селян становила сім-вісім сотень, а нині - лише трохи більше трьох сотень.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у розташованому поряд містечку Товсте. Відомо, що станом на 1936 рік, коли їх кількість зросла до 240 вірних, схематизм Львівської архідієцезії подає каплицю в Антонові як таку, що ще знаходиться в процесі будівництва. Ймовірно, що до ІІ світової війни її не встигли впорядкувати, оснастити та освятити.

81776 Антонівка

У 1903 році о. Ян Тшопінський, настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева, на викуплених ним землях в українському селі Яйківці оселив колоністів-гуралів з Польщі, утворивши нове поселення Антонівку. 1946 року їх було репатрійовано до Польщі, а село Яйківці змінило назву на Антонівку. Нині тут проживає понад півтисячі мешканців. До 2020 року входило до Жидачівського району, а тепер - до Стрийського.

Для переселених римо-католиків на краю села Яйківці коштом згаданого вище о. Тшопінського у 1903-1904 роках перебудували господарську будівлю на філіальний костел парафії у Кохавині. 1904 року цей храм ним же був освячений під титулом cв. Антонія Падуанського (власне, це і дало назву новому поселенню). Святиню оснастили двома дерев'яними вівтарями зі старого кохавинського костелу (головний мав кам'яну скульптуру Матері Божої, а бічний - дерев'яну скульптуру cв. Антонія Падуанського).

45615 Антонівка

Невелике поселення Антонівка існувало, принаймні, вже в XIX столітті та налічувало близько двох сотень мешканців, частина яких була мазурами із Польщі. На початку ХХ століття повз село пройшла залізнична колія Київ-Ковель, що посприяло його розвитку. Нині тут проживає менше трьох сотень селян.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Рафаїла у Бережниці. У 1925 році в Антонівці завдяки її власнику бельгійського походження Камілю де Пурбе (Kamil de Pourbaix) було споруджено дерев'яний костел св. Антонія у підкарпатському стилі та поруч парафіяльний будинок. 18 липня 1930 року новоспоруджений храм відвідав єпископ Адольф Шельонжек, який 1934 року утворив тут парафію.

47711 Байківці,
вул. Січових Стрільців - Івана Франка,
f.b.: sharbelbajkivci

Перша писемна згадка про Байківці датується 1653 роком. Тривалий час поселення було розділене на Старі Байківці та Нові Байківці. 1880 року тут проживало понад 770 мешканців, нині - близько трьох з половиною тисяч осіб. У 1940-1941 і 1944-1962 роках село належало до Великобірківського району.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелеві Мазовецькому, який нині називається Соборним. В середині ХІХ століття їх було близько 340, а 1901 року, коли чисельність вірян перевищила півтисячі, у Байківцях коштом Леона Подлеського спорудили дерев'яну каплицю. Перед І світовою війною кількість вірних збільшилась до понад 660 осіб.

59020 Банилів-Підгірний

Село до 1946 року називалося Банила над Серетом або Молдавський Банила (щоб відрізнити від Руського Банила, розташованого північніше), а до 1963 року - Банилів (відоме в джерелах з 1428 року). У 1830 році німецькі колоністи заснували присілок Банилова Августендорф. Населення села - 4 тисячі мешканців.

Римо-католики Банилова та його присілків належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі. У 1881 році у Банилові (вірніше, у його присілку Августендор) було освячено дерев'яний храм. 1904 року тут створили парафіяльну експозитуру, яку обслуговували австрійські оо.-тринітарії. У 1907 році було споруджено муровані костел та монастир для тринітаріїв, а 1908 року храм освятили під титулом св. Мартина. 23 листопада 1911 року заснували самостійну парафію, яка у міжвоєнний період нараховувала понад 3 тисячі вірних.

23000 Бар,
вул. св. Миколая, 12,
+380 (4341) 220-09

Перша документальна згадка про місто, яке тоді називалось 'Ров', датується початком XVст., згадується також у наступних роках цього століття. У 1533р. до Ровського замку прибула королева Бона Сфорца та, викупивши місцевість 1537 року, розпочала будівництво нової фортеці, яку назвала Баром. 1540 року місто отримало магдебурзьке право. У 1861р. тут проживало 7965 мешканців, 1880 року - 8277, 1905 року - 19438, 1911 року - 22620, нині - понад 15 тисяч осіб. Бар був райцентром, а 2020 року увійшов до Жмеринського району.

Дерев'яний костел св. Миколая у Барі, фундований 1550 року місцевою власницею королевою Боною, спалили 1648 року козаки. Новий дерев'яний храм (з дуба чи бука на підмурівку) розпочали будувати зусиллями о. Матея Круліковського 1721 року, але навіть у 1741 році, коли його перейняли єзуїти, спорудження ще не було завершене.