59020 Банилів-Підгірний

Село до 1946 року називалося Банила над Серетом або Молдавський Банила (щоб відрізнити від Руського Банила, розташованого північніше), а до 1963 року - Банилів (відоме в джерелах з 1428 року). У 1830 році німецькі колоністи заснували присілок Банилова Августендорф. Населення села - 4 тисячі мешканців.

Римо-католики Банилова та його присілків належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі. У 1881 році у Банилові (вірніше, у його присілку Августендор) було освячено дерев'яний храм. 1904 року тут створили парафіяльну експозитуру, яку обслуговували австрійські оо.-тринітарії. У 1907 році було споруджено муровані костел та монастир для тринітаріїв, а 1908 року храм освятили під титулом св. Мартина. 23 листопада 1911 року заснували самостійну парафію, яка у міжвоєнний період нараховувала понад 3 тисячі вірних.

74000 Високопілля

Нинішнє Високопілля складається із двох колишніх сіл - Кронау та Ней-Мангейма, заснованих у 60-х - 70-х роках XIX століття німецькими переселенцями із Таврійської губернії. 1915 року Кронау перейменували на Високопілля. У 1926-1939рр. воно було центром Високопільського німецького національного району, з 1946 року є центром адміністративного району, а з 1957 року - селищем міського типу. Населення - понад 4100 мешканців.

Із двох колишніх поселень Високопілля саме Ней-Мангейм було населене переважно католиками, котрі 1883 року своїм коштом збудували мурований храм під титулом Серця Ісуса Христа. Тут існувала своя парафія, до якої належав майже десяток сусідніх поселень. Перед Ісв. війною вона нараховувала понад 2700 вірних, якими опікувались адміністратори о. Йосиф Малиновський, а потім - о. Франц Лоран.

80355 Відродження

Село, яке у радянські часи назвали Відродженням, заснували 1786 року на землях відомого із 1398 року Мокротина переселенці із південно-західної Німеччини, які привезли зі собою ревінь та стали вирощувати його на продаж. З часом поселення отримало назву Німецький Мокротин або Мокротин-Колонія, 1880 року тут проживало 157 мешканців, а вперше у схематизмах Львівської архідієцезії цей німецький присілок подано окремо 1894 року. Нині село має майже сотню мешканців, входило до Жовківського району та 2020 року перейшло до Львівського.

Католики латинського обряду цієї німецької колонії, як і віряни самого Мокротина, належали до парафії св. Лаврентія у Жовкві. Філіальну муровану каплицю у своєму поселенні вони збудували приблизно 1850 року. Вперше вона вказана у схематизмі, надрукованому 1865 року.

57012 Градівка

В частині села Градівка 1810 року оселились емігранти з Баварії та інших німецьких провінцій, назвавши поселення Мюнхеном. У 1811 році тут проживало 208 мешканців, 1859 року - 713, 1885 року - 1175, 1900 року - 1928, 1914 року - 1828, 1926 року - 1172, 1942 - 1200. У 1944р. радянська влада їх депортувала. Село знову стало Градівкою (якийсь час могло бути Малим Поріччям). До 2020 року входило до Веселинівського району, населення - понад півтисячі осіб.

Католики латинського обряду Мюнхена становили переважну більшість його населення. Як і римо-католики сусіднього Раштадту, вони спочатку належали до парафії у Ландау (Широколанівка), проте невдовзі перейшли до новозаснованої раштадської парафії. За непідтвердженими даними, вже через рік-два після поселення німці облаштували у селі молитовний будинок.

52072 Дніпрове

У 1793 році неподалік міста Кодак на березі Дніпра оселяються 270 баварських німців-католиків з Ямбурзького повіту Петербурзької губернії та закладають село Ямбург, яке у радянські часи перейменували на Дніпрове. Нині є південним передмістям міста Дніпра, і проживає тут лише близько двох сотень мешканців.

Вже 1794 року до Ямбурга прибули оо.-єзуїти, через рік тут постав дерев’яний костел. У 1840-1901 роках у Ямбурзі коштом парафіян та завдяки зусиллям місцевого настоятеля о. Домініка Зібінні було споруджено мурований храм, який 22 серпня 1905 року під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії консекрував єпископ Тираспольський Йосиф Кеслер. 1937 року костел було закрито. У 1942 році, за німецької адміністрації його відкрили для потреб вірних, проте 1944 року радянська влада знову закрила храм. 8 січня 1984 року будівлю святині було знесено.

81091 Добростани

Перша згадка про Добростани у документах датується 1389 роком. Ще у радянські часи до складу цього села увійшло інше - Біла Гора або Вейссенберг, яке було засновано 1786 року німецькими переселенцями-католиками в рамках австрійської колонізації Галичини. Нині у Добростанах проживає понад 1200 селян.

Вже 1794 року у Білій Горі заснували парафію як локальну капеланію, а отже там була якась тимчасова святиня. Сучасний мурований костел постав 1807 року. Він мав, зокрема, три вівтарі, з них бічні - св. Йоана Непомуцького та Господа Ісуса, а також дзвіницю. Консекрація храму відбулась аж через 90 років - 1896 року.

82642 Долинівка,
вул. Л. Українки

У 1835 році власник заснованого 1553 року села Сможе Карл Шайф (Зайф?) поселив на його теренах німецьких колоністів із Чехії, що і стало початком існування нового села, яке отримало назву Феліцієнталь. 1881 року тут проживало 245 мешканців, 1900 року - 468, а 1921 року - 563. У 1940 році радянська влада за угодою з нацистською Німеччиною переселила жителів села німецького етнічного походження до Вартеґау (нацистського утворення в окупованій Польщі), замінивши їх українцями та поляками. 1950 року село назвали Долинівці, а 1989 року цю назву змінили на Долинівку. Нині село нараховує трохи більше трьох сотень осіб. Належало до Сколівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Римо-католики села Сможе спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Стрию, від 1743 року - до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці, а 1787 року знову увійшли до стрийської парафії. У 1843 році завдяки Карлу Шайфу у сусідньому селі Климець, яке мало каплицю Опіки Матері Божої, постав душпастирський осередок (капеланія), що охопив кілька навколишніх сіл, у тому числі і Феліцієнталь.

81473 Задністря

У 80-х роках XVIII століття на північних землях села Чуква було засновано німецьку колонію, яка згодом стала оремим селом Нойдорф. В період 1880-1900 років тут проживало півтори сотні мешканців, 1921 року - 170 селян. 14 травня 1928 року село перейменували на Задністря, нині воно має близько 460 осіб.

Переважна більшість мешканців Нойдорфа була католиками латинського обряду, і належали вони до парафії Усікновення св. Йоана Хрестителя у Самборі. В середині XIX століття їх чисельність досягала двох сотень, 1868 року було 189 вірян.

16552 Зеленівка

У 60-х роках XVIII століття німецькі переселенці з Майнца, Пфальца, Вюрцбурга, Швабії та інших місць заснували поселення Ґрос Вердер і Кляйн Вердер. Згодом їх чисельність зросла від 647 осіб 1859 року до 1470 осіб 1901 року. З серпня 1943 року розпочалась евакуація етнічних німців до Німеччини, а залишені ними будинки після деокупації були заселені вихідцями з Росії та Білорусі. У червні 1945 року село Грос Вердер перейменували в Зеленівку, Кляйн Вердер - у Малозеленівку, а пізніше їх об’єднали в одне село Зеленівка. Нині у ньому проживає менше трьох сотень мешканців. Належало до Бахмутського району, а тепер - до Ніжинського.

Дерев’яний із березових колод на цегляному фундаменті костел у Ґрос Вердері під керівництвом о. Вільміка збудовали, скоріше за все, у 70-х роках XVIII століття, хоча й інколи наводяться більш пізні дати 1796 і навіть 1821 років (переселенці були переважно католиками, то ж не могли так довго обходитись без своєї святині, хіба що спочатку була споруджена тимчасова каплиця). Храм, збудований місцевими будівничими під керівництвом німців-замовників з характерними для православних святинь елементами, багато разів ремонтували - у 1827, 1857, 1868, 1883-1885 та 1904 роках.

Зульц

Поселення заснували у 1809-1811 роках німецькі переселенці із Баварії, Рейн-Пфальца та Ельзасу, назвали так, як і село Зульц в Ельзасі. У 1825р. тут проживало 360 мешканці, року - 813, року - 1571, 1918 року - 1821. Під час Ісв. війни називалось Малашівським. У 1945р. Зульц перейменували на Веселе. Пізніше це поселення разом з іншими німецькими колоніями увійшло в зону Широколанівського військового полігону Одеського військового округу. Від споруд у цьому та інших селах залишились лише залишки фундаментів.

У 1819 році в Зульці почали відправляти богослужіння в сільській хаті, облаштованій як дім молитви. Цього ж року завдяки зусиллям о. Франца Шерера, який приїхав в колонію разом із першими поселенцями, було споруджено храм. У 1855 році ця святиня стала непридатною, тому богослужіння перенесли до будівлі школи.