ЧЕРНІВЦІ. Костел Воздвиження Святого Хреста (1787 - 1814). Мала базиліка (2014). Чернівецька обл., Чернівецький р-н

58008 Чернівці,
вул. Бетховена, 4/5,
+380 (372) 55-07-10,
www: rkc.cv.ua,
f.b.: rkccv

Чернівці (Черн) відомі з ХІІст., коли буковинські землі були частиною Галицького та Галицько-Волинського князівств. Пізніше згадуються 8 жовтня 1408 року, а також у 1456, 1457 і 1488 (як місто і центр повіту) роках. В Австрійській імперії 1776 року стали знову містом, з 1787 року були центром циркулу Галицької провінції, а зі середини XIXст. - столицею Буковинської провінції. У 1784р. тут разом із передмістям проживало близько 3200 мешканців, 1857 року - 21588, у тому числі 12290 німців, 4800 румунів, 3500 українців і 810 поляків, 1900 року - 67622, 1914 року - 120000, 1930 року - 150000, 1940 року - 180000, нині - понад 260 тисяч осіб. Із 1940р. Чернівці є обласним центром.

У 1591 році в столиці князівства Волощина Куртя-де-Арджеш постала дієцезія, яка охопила Молдавію (зокрема, Буковину), Волощину і Бесарабію. У 1607-1610рр. (після турецької окупації) її осередок перенесли до Бакова (Бакеу). 1621 року Баківська дієцезія увійшла до Львівської митрополії, а від 1751 року її єпископи резидували у Снятині, виконуючи функцію місцевих настоятелів. Після входження Буковини до Австрійської імперії чернівецькими римо-католиками опікувались австрійські військові капелани (зокрема, оо. Прокоп Мунц і Венцель Кекерт) під керівництвом ординарія Санкт-Пельтенського Йогана Керенса, польового єпископа.

Напередодні Різдва 1777 року у Чернівцях освятили дерев'яну споруду з вежею в якості каплиці та відправили у ній першу, нічну Месу, а напередодні Різдва 1785 року імператор Йосиф I вивів буковинських вірян з-під юрисдикції польового єпископа та передав їх знову до Баківської дієцезії, яка формально проіснувала до 1818 року. Проте вже 1796 року буковинські парафії увійшли до складу Львівської архідієцезії як Чернівецький деканат. І вже 1800 року архієпископ Львівський Фердинанд Кіцький відвідав парафії у Чернівцях та Садгорі. Не пізніше 1833 року із частини парафій деканату було утворено Чернівецький віце-деканат, який в 70-х роках назвали Сучавським, а 1908 року постав ще один, третій деканат - у Радівцях.

Парафію у Чернівцях заснували 1786 року, військового капелана о. Кекерта призначили її настоятелем, який прослужив тут до 1818 року. Цього ж, 1786 року інший імператор (Йосиф ІІ) під час свого перебування у місті обрав місце для нової мурованої святині на площі навпроти старої дерев'яної, а наступного, 1787 року розпочалось її будівництво. Воно затягнулось у зв'язку із помилками при спорудженні і проектуванні, внаслідок цього, зокрема, двічі падала вежа. Будівництво здійснювали інженери Фенріх (з 1786р.), Нойсснер (з 1788р.) та Байнгольц (з 1804р.), а також Адольф Марін. 29 липня 1814 року о. Кекерт, чернівецький декан, освятив новоспоруджений храм під титулом Воздвиження Святого Хреста. Стару дерев'яну каплицю передали протестантам, а на площі встановили хрест із зображенням Богородиці. Деякий час костелом послуговувались також греко-католики та вірмени-католики, доки не збудували свої святині.

У 1822-1864 році парафію у Чернівцях обслуговував настоятель о. Антоній Кунц, мала вона у цей час від 5 до понад 8 тисяч вірян та цвинтарну каплицю. У 1866 році, вже за нового настоятеля о. Ігнатія Корніцького, який опікувався парафіянами до 1888 року, костел було відновлено після часткової пожежі, що сталася 1861 року. Тоді також встановили орган, який зберігся до сьогодні. У 1893-1921 роках в парафії працював о. Йосиф Шмідт, завдяки зусиллям якого у 1909-1910 роках храм було розбудовано та розширено. Чисельність вірян у цей час зросла із 17 тисяч до майже 24 тисяч, а парафія отримала каплиці на Роші і в кількох закладах черниць у Чернівцях, а також в Кучурмаре (нині - Великий Кучурів).

Після окупації Румунією Буковини архієпископ Йосиф Більчевський створив тут на початку 1920 року генеральний вікаріат Буковини (генеральними вікаріями стали чернівецькі настоятелі), який зберігся як структура після входження 1930 року Буковини до Ясської дієцезії. У міжвоєнні роки чернівецькою парафією опікувались настоятелі оо. Клементій Свобода (1921—1928рр.) та Войтех Грабовський (1928—1939рр.). Чисельність вірян суттєво зменшилась після репатріації німців 1940 року та поляків у післявоєнні часи із понад 20 тисяч до однієї-двох тисяч, проте навіть у радянські часи костел у місті продовжував функціонувати.

Парафію у Чернівцях та інші костели на Буковині із 1939 року продовжував обслуговувати настоятель о. Франциск Краєвський, проте, коли 1960 року йому заборонили душпастирство, його замінив о. Йосиф Єнджеєвський. І лише після смерті останнього у 1970 році та завдяки багатьом клопотанням вірних о. Краєвський знову повернувся на посаду настоятеля та прослужив у Чернівцях аж до 1990 року. Потім парафію обслуговували оо. Віктор Антонюк (1990-1998рр.), Петро Савчак (1998-2006рр.) та Марек Дроздзік (2006-2016рр.). Впродовж цих років храм було поступово відновлено, значна реставрація святині відбулась у 2013-2014 роках до 200-річчя її освячення. І 19 липня 2014 року відремонтований костел було проголошено малою базилікою.

Парафію обслуговують дієцезіальні священники, працюють також черниці-урсулинки сірі із згромадження Сестер Урсулинок Пресвятого Серця Умираючого Ісуса.

Чернівці окрім вже згаданої цвинтарної каплиці мають ще костели Пресвятого Серця Ісуса Христа і св. Архангела Михаїла в Садгорі, а також колишній храм св. Антонія Падуанського.