ГОРОДИЩЕ. Костел Матері Божої Фатімської (1994 - 2005). Хмельницька обл., Шепетівський р-н

30423 Городище

Давньоруське городище, яке тут розташоване, окремі дослідники вважають літописним Ізяславом, інші - фортецею на його підступах. Воно збудоване у ХІІст. і належало князю Теребовлянського князівства, а потім відійшло до земель Болохівського князівства, де виконувало роль форпосту для захисту його північних кордонів. Зруйнували городище у 1241р. монголо-татари. За легендою, село заснували люди, які вижили після нападу монголо-татар, неподалік зруйнованого городища на відстані одного кілометра у ХІV столітті. Уперше в документах Городище згадується як володіння князя Іллі Костянтиновича Острозького (в акті від 31.01.1534р.). Нині є селом з населенням близько двох тисяч мешканців.

З відновленням релігійного життя після падіння комуністичного режиму вірні збирались на богослужіння у приватному будинку. У 1994 році єпископ Ян Ольшанський MIC освятив наріжний камінь під новий храм, оскільки повернути колишню кармелітську святиню Пресвятої Діви Марії, споруджену 1746-1782 роках, не вдалось (її віддали Московському патріархату).

Важливі події
історії святинь та служіння архіпастирів
Поточна дата: лютий, 28
На цю дату відсутня інформація про важливі події історії святинь та служіння архіпастирів
Наступна дата: лютий, 29
1992 - Апостольський нунцій в СРСР архієпископ Франческо Коласуоно вручив у Львівському кафедральному соборі архієпископу Мар'яну Яворському митрополичий палій;

А 13 жовтня 2005 року єпископ Леон Дубравський OFM консекрував новоспоруджений костел. Храм обслуговують францисканці (орден Братів Менших) з парафії Воздвиження Святого Хреста у Шепетівці.

ІНШІ СВЯТИНІ, ЯКІ МАЮТЬ ТАКІ Ж:

Костел (чеською kostel, словацькою kostol, польською kościół) — західнослов'янська назва римсько-католицького храму. Від старочеського 'kostel', утвореного латинським 'castellum' ('замок' - у ті часи святині будували укріпленими), походять словацьке 'kostol' та польське 'kościół'. На західноукраїнських землях слово костел вживалось ще у білохорватські та руські (давньоукраїнські) часи, коли ці терени належали до Празької дієцезії.