KOSÓW. Dawny kościół p.w. Matki Bożej Różańcowej (1890 - 1892). Iwano-Frankiwski obw., Kosowski r-n

78600 Косів

Перші відомості про Косів містяться у грамоті князя Свидригайла від 1424 року, у 60-х роках XVIст. поблизу виросло місто, яке отримало назву Риків. Проте воно було знищене і відновлене вже під назвою Косів, а село Косів перейменували на Старий Косів. Як місто вперше згадується 1579 року, хоча вважається, що міські права надані лише 1654 року. З 60-х років XIXст. Косів був повітовим центром, у радянські часи став райцентром. 1937 року його назвали Косовим Гуцульським, щоб відрізнити від інших Косовів, проте ця назва не прижилась. На початку 80-х років ХІХст. мав 2795 мешканців (більшість - українці), нині - дев'ять тисяч осіб.

Парафія та перший (дерев'яний) костел у Косові відомі від початку XVIII століття. Постали коштом місцевих власників Юрія та Маріанни Дідушицьких, які, зокрема, пожертвували земельну ділянку під храм, виділили певну суму грошей і майна на утримання настоятеля та 1705 року звільнили чотирьох своїх підданих від будь-яких поборів взамін на виконання ними послуг при святині.

У 1721 році парафією опікувався о.-кармеліт Кросінський, що замінив о. Грохальського, який перевівся до Станіславова. Тоді 'убогий занедбаний костелик' мав титул св. Миколая, єпископа, та три вівтарі, бічні з яких були присвячені св. Миколаю та св. Антонію і теж вимагали ремонту. У 1734-1740 роках Маріанна Дзєдушицька запросила до Косова францисканців конвентуальних та з дозволу церковної влади доручила їм адміністрування парафії. 1772 року костел занотовано як старий та в поганому технічному стані, що мав чотири вівтарі - головний із образом Матері Божої з Дитятком, два старі та ще один, присвячений св. Тадею, проте вже 1774 року ікону св. Миколая із бічного вівтаря перенесли до головного, і храм знову містив лише три вівтарі.

У 1777 році францисканці коштом родини Дідушицьких збудували новий дерев'яний костел, але вже під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії. Його консекрація відбулась 1781 року. 1787 року австрійська влада ліквідувала францисканський монастир в Косові. В першій третині XIX століття храм був гарно оздобленим, мав три 'намальовані на стіні' вівтарі (головний Пресвятої Діви Марії і св. Миколая та бічні св. Франциска і св. Антонія) та нову дерев'яну дзвіницю на три дзвони, що замінила стару з 1788 року. У 1821-1837рр. парафією опікувались єзуїти. Від 40-х років святиня вже потребувала ремонту, який, попри підготовку до нього, так і не відбувся, оскільки 20 липня 1881 року храм згорів.

Богослужіння у Косові перенесли до цвинтарної каплиці. І лише 2 серпня 1890 року коломийський декан і настоятель о. Зигмунт Павловський освятив наріжний камінь під будівництво нового і вже мурованого костелу, яке завершилось, в основному, 1892 року. 13 вересня 1897 року новоспоруджений храм консекрували під титулом Матері Божої Святого Розарію. Костел мав три неоготичні дерев'яні вівтарі кінця XIX чи початку ХХ століть, муровану дзвіницю з трьома дзвонами, а також дві каплички із скульптурками Матері Божої і св. Яна Непомуцького. Від 1925 року парафію, що налічувала більше 1200 вірян у місті та ще у понад десятці сусідніх сіл, обслуговував настоятель о. Максиміліан Маєвський, якого 1938 року замінили конвентуальні францисканці. До парафії належали філіальні костел у Жаб'єму (нині - Верховина) та капличка у Смодні, а до дугого десятиліття ХХ століття - ще й костел у Новоселиці.

За радянської влади косівський костел було висаджено у повітря 1957 року (за іншими даними - 1968 року), а на цьому місці збудували мистецький навчальний заклад. З 1991 року місцеві римо-католики послуговувались вже згаданою цвинтарною каплицею, а у 2004-2008 роках збудували новий мурований костел під старим титулом.