|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
82300 Борислав,
вул. Володимира Великого, 45а
Борислав вперше згадується у документах від 19 березня 1387 року. Завдяки швидкому росту видобутку нафти у ІІ половині ХІХст. Борислав. об'єднали з Тустановичами (з присілкамии Волянка і Попелі), Губичами, Мражницею і Банею Котовською в одне поселення, яке 26.07.1933р. отримало міські права. 1880 року тут проживало 15500 мешканців, у тому числі 28% українців і 10% поляків, 1931 року - 41000 (48% поляків і 23% українців), нині - понад 32 тисячі осіб.
В середині XIXст. у Бориславі, Губичах, Котовській Бані, Мражниці, Попілях і Тустановмчах з Волянкою проживало лише трохи більше півсотні вірян, і належали вони до парафії cв. Ап. Варфоломія у Дрогобичі. У другій половині 80-х років цього століття найбільше зросла кількість римо-католиків у Бориславі (понад 9 сотень) та присілку Тустанович Волянці (8 сотень). Саме в останній 1885 році коштом нафтовиків і було споруджено дерев'яну каплицю, яка простояла аж до І світової війни.
| Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів |
|
|---|---|
| Поточна дата: листопад, 09 | |
| 1834 | - інгрес до Львівської архікатедри митрополита-архієпископа Франциска Лушина; |
| 1924 | - вмуровано наріжний камінь костелу cв. Станіслава Костки у Чемеринцях на Львівщині; |
| 1996 | - храм Діви Марії Цариці у Кобелевиці на Закарпатті освятив єпископ Антал Майнек; |
| 1997 | - костел Різдва Пресвятої Діви Марії у Коростишеві на Житомирщині консекрував єпископ Станіслав Широкорадюк; |
| 2019 | - у Київській співкатедрі консекрований Апостольським нунцієм в Україні архієпископом Клаудіо Гуджеротті о. Олександр Язловецький, призначений єпископом-помічником Київсько-Житомирським; |
| 2020 | - у крипті Кам'янець-Подільської катедри поряд з єпископом-ординарієм Яном Ольшанським похоронено єпископа-помічника Яна Нємца; |
| Наступна дата: листопад, 10 | |
| 1717 | - храм у Тинній на Хмельниччині консекрував єпископ Стефан Рупневський під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії i св. Войцеха; |
| 1850 | - Фердинанд Кан, номінований ординарієм Тираспольським, висвячений на єпископа в Санкт-Петербурзі Могильовським архієпископом Казимиром Дмоховським; |
| 1900 | - єпископ Болеслав Клопотовський консекрував головний вівтар костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Городківці на Вінничині; |
| 2002 | - новозбудований храм Пресвятого Серця Господа Ісуса в Аристівці на Вінничині консекрував єпископ Броніслав Бернацький; |
Від 1890 року Волянка зі своєю тисячею римо-католиків вже була філією дрогобицької парафії та обслуговувалась окремим душпастирем о. Михаїлам Громадою. Завдяки його зусиллям та пожертвам вірян-нафтовиків і власників копалень тут 1902 року завершили будівництво мурованого костелу за проектом молодого львівського архітектора Станіслава Маєрського, який цього ж року повернувся до рідного Перемишля. 4 грудня храм під титулом покровительки гірників cв. Варвари освятив дрогобицький препозит о. Михайло Сервацький, а 21 червня наступного, 1903 року костел консекрував єпископ-помічник Перемишльський Кароль Фішер.
У 1907 році ще несистематизованою парафіяльною експозитурою у Волянці-Бориславі-Тустановичах, яку формально було затверджено лише 1 січня 1920 року, став опікуватись о. Войтех Карась, який придбав коштом вірян та власників нафтопромислів та встановив у костелі три вівтарі, два конфесіонали, амвон, хрестильницю, орган та інше оснащення. Перед І світовою війною цея експозитура, що охоплювала Волянку-Тустановичі, Борислав, Баню Котовську, Мражницю і Попелі, налічувала 14 тисяч вірних.
Війна не завдала шкоди місцевому храму за винятком конфіскації двох дзвонів із чотирьох, придбаних 1888 року. 25 вересня 1928 року експозитура у Волянці-Бориславі-Тустановичах стала самостійною парафією у Тустановичах, а від 1932 року - у Бориславі. Тоді вона нараховувала понад 18 тисяч вірян під душпастирською опікою настоятеля о. Андрія Осіковича, який 1931 року замінив померлого о. Карася. На початку 30-х років костел частково відновили та розписали його інтер'єр. Храм містив дерев'яні головний вівтар із образом св. Варвари та скультурками святих Войтеха, Франциска і Архангела Михаїла, два бічних Пресвятого Серця Ісуса і Матері Божої Святого Розарію, а також орган та інше досить значне оснащення.
Наприкінці 30-х років чисельність вірних в парафії у Бориславі зросла до понад 21 тисячі, мала вона філіальні костели Христа-Царя у Бориславі-Мражниці та Пресвятої Діви Марії Цариці Польщі у Бориславі-Губичах. У 1943 році загинув о. Осікович, арештований гітлерівцями за поряток євреїв. Його замінив о. Станіслав Зьобро, який 1946 року виїхав із Борислава до Польщі, забравши зі собою більшість костельного майна із парафіяльного та філіальних храмів. У 1945-1946рр. переїхало до Польщі також багато вірян-поляків.
Тоді ж, 1946 року радянська влада спочатку зачинила костел у Бориславі (майже всю залишену частину його оснащення було спалено), а потім віддала святиню православним під церкву. Але після 1963 року її вже використовували як складське приміщення, після 1983 року - як будинок громадських панахид, а потім - в якості краєзнавчого музею. У 1989-1990 роках костел знову був православною церквою, але остаточно колишню римсько-католицьку святиню віддали греко-католикам, які її відремонтували та освятили як церкву св. Анни.
Після 1991 року римо-католики Борислава спочатку користувались спорудженою ними тимчасовою дерев'яною каплицею Матері Божої Неустанної Допомоги, яка згоріла 2005 року. Наступного року поруч із колишньою каплицею вони розпочали будівництво мурованого костелу св. Варвари.
Головна сторінка