 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
79058 Львів,
вул. Замарстинівська, 134
Pod koniec Xw. po upadku państwa Białych Chorwatów wschodnia część tych ziem została dołączona do Rusi Kijowskiej. Niebawem Biali Chorwaci odnowili swoje państwo zmieniając swoją narodowość na Rusinów. W I połowie XIII wieku król Daniel założył Lwów, a w 1272 roku stolica księstwa Halicko-Wołyńskiego została przeniesiona z Chełmu do Lwowa. Po dołączeniu tych ziem w 1349 roku do Polski, Lwów w 1356 roku otrzymał od króla Kazimierza Prawo Magdeburskie. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.
Наприкінці XIV століття майбутні замарстинівські землі придбав міщанин Андреас Зоммерштайн, котрий згодом спорудив тут маєток Зоммерштайнгоф. Німецька назва поступово трансформувалось у «Замарстинів». Село вважається заснованим 1423 року. До складу Львова увійшло 10 квітня 1930 року.
Місцеві римо-католики належали до львівської парафії св. Мартина. 1903 року архієпископ Йосиф Більчевський розпорядився виокремити це село із парафії з утворенням тут душпастирського осередку, опікуватись яким доручив францисканцям-капуцинам. Рада гміни Замарстинів виділили для цього земельну ділянку. 19 травня 1904 року настоятель парафії св. Мартина офіційно передав замарстинівську частину парафії оо.-капуцинам. Цього ж року було освячено наріжні камені під монастир (3 червня) та тимчасову дерев'яну каплицю (12 червня), яку освятили вже 31 липня.
| Ważne wydarzenia w historii świątyń i posłudze arcypasterzy |
|
|---|---|
| Bieżąca data: styczeń, 24 | |
| Na dzień dzisiejszy brak jest informacji o ważnych wydarzeniach w historii świątyń i posługi arcypasterzy | |
| Następna data: styczeń, 25 | |
| 2004 | - єпископ Станіслав Широкорадюк освятив нижній костел Пресвятої Діви Марії Матері Церкви у Києві на Перова; |
А 17 лютого 1905 року тут було засновано капуцинський монастир. Самостійна парафіяльна експозитура у Замарстинові, до якої увійшли два Голоски (Велике і Мале), постала 5 липня 1912 року. 4 жовтня душпастирський осередок в Замарстинові став самостійною парафією. Будівництво мурованого костелу за проектом Яна Кароля Зубжицького розпочали 1925 року (наріжний камінь освятили 19 липня). А 5 листопада 1930 року новозбудовний храм консекрував архієпископ Болеслав Твардовський. У 1932-1933 роках було збудовано парафіяльний дім за проектом Лаврентія Дайчака.
Весною 1946 року радянська влада ліквідувала монастир капуцинів, ченці виїхали до Польщі, забравши зі собою частину костельного майна. У храмі облаштували фільмосховище, а сам монастир перетворили на житловий будинок. 1990 року розпочалось відновлення занедбаної за роки радянської влади святині греко-католицькими редемптористами, яким віддали цей колишній капуцинський костел. Після належного ремонту він став церквою св. Йосафата.
На теренах замарстинівської парафії 1910 року народився Алоїз Кашуба, котрий у серпні 1928 року вступив до ордену Братів Менших Капуцинів, де отримав чернече ім`я Серафим. 9 жовтня 2017 року у Ватикані було визнано геройський вимір чеснот Слуги Божого Серафима Кашуби.
