ВИЖНЯНИ. Колишній костел св. Миколая (139? - 1400, 1927 - 1929). Львівська обл., Львівський р-н

80723 Вижняни

Вижняни вперше документально згадуються у 1389 і 1397 роках, а також 1400 року, коли тут було засновано парафію з умовою переведення села на магдебурзьке право, що навряд чи було здійснено. 13 липня 1720 року король Август ІІ надав Вижнянам міські права. 1890 року тут проживало 789 мешканців (412 українців і 377 поляків), 1 січня 1939 року - 1150 (поляків було вже близько 75%), нині ж село має лише трохи більше трьох сотень осіб. Входило до Золочівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Мурований костел у Вижнянах розпочав будувати черговий місцевий власник Ян Клюс ще у 90-х роках XIV століття. Станом на 1400 рік храм вже був повністю збудований та оснащений, що дало можливість цього ж року архієпископу Львівському Якову Стрепі здійснити консекрацію святині та 25 серпня документально визначити межі фундованої тим же Клюсом парафії, приєднавши до неї ще два десятки сусідніх сіл.

Храм у Вижнянах на початку 20-х років XVII століття було спалено і пограбувано під час турецько-татарських нападів, а після відновлення він зазнав суттєвих руйнувань 1648 року від козаків і татар. Його відремонтували завдяки здійсненій 1651 року фінансовій допомозі наступних власників села Грабянок і Куропатницьких. Станом на 1722 рік костел мав 5 вівтарів, дзвіницю над захристією з трьома дзвонами та прилеглий до нього цвинтар.

Від 1731 року проводилась грунтовна реставрація святині у Вижнянах завдяки його настоятелю (1727-1756рр.) о. Самуелю Ожзі, єпископу Київському та Чернігівському. Храм отримав 7 вівтарів, у тому числі головний св. Миколая і бічні св. Анни, св. Йосифа, св. Яна Непомуцького, Христа Розіпятого і Матері Божої Скорботної. 1751 року фундаментально відновлений костел консекрував єпископ-помічник Львівський Самуель Гловінський. У 1760 році з ініцативи о. Лукаша Гловінського відремонтували святиню ззовні. 1774 року храм мав тих же 7 вівтарів, але частково змінились їх розміщення та присвячення. Чергове відновлення костелу здійснив настоятель парафії у 1786-1808 роках о. Михайло Островський.

Суттєве оновлення костельного спорядження храму у Вижнянах відбулось завдяки настоятелю о. Лаврентію Пухальському, починаючи від 1894 року. Проте занотовані ще 1850 року надто малі розміри святині для численних вірян, кількість яких наприкінці ХЇХ століття вже перевищила три тисячі осіб, спонукали до вирішення цієї вже перезрілої проблеми. Але до І світової війни цього не вдалось зробити, а після неї у першій половині 20-х років відбувся тільки дрібний ремонт костелу. Лише 1925 року призначений 1922 року настоятель о. Ян Пенкальський знову повернувся до ідеї розбудови сакральної споруди. І після відхилення кількох проектів було затверджено проект львівського архітектора Броніслава Віктора від 1926 року.

Вже 10 травня 1927 року в храмі у Вижнянах розпочались будівельні роботи під керівництвом Йосифа Веселовського із Берездівців, 29 червня було освячено наріжний камінь. Розбудова костелу завершилась у жовтні 1929 року (1 вересня освятили хрести і вежу). 1931 року до нового головного вівтаря, виготовленого 1930 року коштом о. Михайла Дзялюка із Америки за проектом Броніслава Віктора, було освячено нові образи - Пресвятого Серця Ісуса і св. Миколая, а 1936 року оновили бічні вівтарі (їх було п'ять, чотири з них - середини XVIII століття). Мурована приблизно 1849 року дзвіниця, відновлена 1923 року, містила три дзвони. Наприкінці 30-х років парафія мала понад 3200 вірян, що проживали також ще у восьми сусідніх селах із власними святинями у Куровичах, Розважанах, Соловій і Чорнушовичах, а до 1908 року - ще й у Погорільцях і Лагодові.

У 1942 році з ініціативи Броніслава Віктора розпочали розпис інтер'єру святині за проектом Станніслава Тейсейра. Після ІІ світової війни вижнянські парафіяни-поляки та багаторічний настоятель о. Пенкальський разом із найціннішим костельним майном виїхали до Польщі. Зачинений храм радянська влада близько 1948 року стала використовувати як склад зерна і цукру. Нині колишня римсько-католицька святиня пустує, перебуваючи хоча й у частково зруйнованому, проте досить доглянутому (і навіть місцями відремонтованому завдяки меценатам) стані. Населення села надто мале, щоб дбати аж про два храми, а спільноти римо-католиків у Вижнянах немає.