 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
54001 Миколаїв,
вул. Декабристів, 32,
+380 (512) 47-06-36,
www: joseph.org.ua,
f.b.: joseph.org.ua
Південня частина міста Вітовка отримала назву від литовського князя Вітовта, який збудував тут 1399 року Вітовтівський замок (фортецю) і митницю для контролю торгівлі з татарами. А з кінця XV століття історія місцевих поселень тісно пов'язана із запорізькими козаками, такими були Рушеринівка, Рибаче, Кут Хлюща та інші. 1789 року Вітовку перейменували на Богоявленськ (цілющі вітовські джерела води були «даром Божим»). А власне Миколаїв заклав 1789 року князь Григорій Потьомкін на півострові при злитті Інгулу і Південного Буга як флотське і корабельне місто. Майже сто років тут перебував штаб Чорноморського флоту. 1862 року в місті відкрили комерційний порт, що послужило поштовхом до перетворення Миколаєва на значний економічний і торгівельний осередок. Нині - обласний центр з населенням понад 483 тисяч мешканців.
Вже через 5 років після заснування міста, 20 травня 1794 року був відкритий римсько-католицький храм св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії, хоча деякі джерела подають інший титул - св. Миколая. Місцева парафія об'єднала вірян різного етнічного походження - французів, італійців, литовців, угорців, іспанців, шведів, естонців, проте найбільшими спільнотами були німецька та (зі середини XIXст.) польська. 1823 року храм було відновлено коштом парафіян, у 1868 році переробили його покрівлю у формі купола, проте на початок 70-х років ХІХ століття святиня, яка ледве могла вмістити 50 вірян, стала надто малою для парафії, що нараховувала тоді понад 3 тисячі осіб. До того ж, незадовільним був також технічний стан будівлі.
| Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів |
|
|---|---|
| Поточна дата: вересень, 30 | |
| 1737 | - призначено на посаду коад'ютера Інфлянтського у польській східній Прибалтиці о. Вацлава Сераковського, майбутнього єпископа-ординарія Кам'янець-Подільського та митрополита-архієпископа Львівського; |
| 1739 | - єпископа Франциска Кобельського призначено Луцьким ординарієм; |
| 1928 | - костел св. Йосифа у Тщенці на Львівщині освятив єпископ Кароль Фішер; - освячено новозбудований костел Матері Божої Неустанної Допомоги у Шибалині на Тернопільщині; |
| 1944 | - у Мурафі Вінницької області народився майбутній єпископ Броніслав Бернацький; |
| 2006 | - єпископи Леон Малий та Леон Дубравський у Дзвинячці на Тернопільщині освятили каплицю
біля цілющого джерела, яке за життя любив відвідувати св. Зигмунт Щенсни-Фелінський; - єпископ Мар’ян Бучек у Стрию на Львівщині освятив катехитично-виховний будинок при костелі Різдва Пресвятої Діви Марії; |
| 2013 | - архієпископ Віктор Скворц з Польщі та єпископ Мар'ян Бучек освятили дві пам'ятні дошки ззовні костелу св. Йосифа Ремісника у Донецьку на спомин гірників, а також меморіальну таблицю у самому храмі; |
| Наступна дата: жовтень, 01 | |
| 1832 | - освячено під титулом Пресвятої Діви Марії Святого Розарію перший католицький храм у Харкові; |
| 1861 | - костел св. Архангела Михаїла у Надлиманському (Францфельді) на Одещині консекрував єпископ-помічник Тираспольський Вікентій Ліпський; |
| 1876 | - у Цєшанові (Східна Польща) народився майбутній єпископ-помічник Львівський Франциск Лісовський; |
| 2010 | - єпископ Ян Пурвінський освятив фундамент майбутнього костелу св. Йоана Павла ІІ у Ворзелі біля Києва; |
| 2022 | - єпископ Віталій Скомаровський встановив реліквії св. Терези від Немовляти Ісуса в каплиці св. Терези від Немовляти Ісуса в Рокитному на Рівненщині; |
З 1874 року тривали зусилля парафіян Миколаєва щодо отримання дозволу на будівництво нового костелу, який було отримано 1880 року. Станом на 1890 рік назбирали на храм серед римо-католиків по всій Російській імперії близько 41 тисячі рублів, а через рік почали будівництво неороманської святині з червоної цегли за проектом одеського архітектора польського походження Владислава Домбровського. 15 вересня 1896 року новоспоруджений костел консекрував єпископ Тираспільский Антон Церр. До революції парафія, яка обіймала також понад два десятки сусідніх сіл та хуторів (два села мали власні муровані храми), нараховувала понад 8 тисяч вірних. Обслуговував їх настоятель о. Никодим Черняхович, якому допомогали оо. Костянтин Томашевський та Йосиф Іллі.
Після утвердження радянської влади костел у Миколаєві остаточно закрили 1936 року, передавши його у розпорядження краєзнавчого музею. Тоді ж арештували останнього настоятеля о. Кристіана Зиско, священника німецького походження, якого вивезли до Сибіру і там розстріляли. Під час німецької окупації храм знову запрацював, обслуговували його німецькі військові капелани. Проте з поверненням радянської влади святиню закрили повторно, її перебудували, поділивши на два поверхи та використовували за культурним призначенням.
У 80-х роках у Миколаєві відправляли тайно Святі Меси у житлі родині Свідерських священники, які приїзджали сюди з інших міст України, зокрема майбутні єпископи оо. Леон Малий та Станіслав Падевський OFM Cap, о. Владислав Холупяк та греко-католицький священник майбутній єпископ о. Ігор Возьняк з Вінниці. У 1989 році була зареєстрована місцева парафія, якій вірянка Марія Сидоренко передала свій приватний будинок для облаштування у ньому каплиці.
У 1991 році вдалося повернути колишній напівзруйнований костел, ремонт якого коштом місцевих парафіян затягнувався на довгі роки. 15 лютого 1992 частково впорядкований храм освятив єпископ Ян Ольшанський MIC. 28 березня 2009 року єпископ Броніслав Бернацький освятив орган, виготовлений 1950 року німецькю фірмою Братів Штокман та подарований парафією в Німеччині. На початку XXI століття вірянам повернули частину приміщень у колишньому парафіяльному будинку, де було облаштовано житло для священників та катехитичні кімнати. Нові неоготичні вівтарі виготовлені майстром Стефаном Адамським зі Львова. 15 вересня 2021 року костел проголошено санктуарієм св. Йосифа.
Парафію обслуговують оо.-христосівці (товариство Христове для Закордонної Полонії), тут працювали також черниці згромадження Сестер Адорації Крові Христа, які покинули Миколаїв 2002 року через недостатність монаших покликань.
