Уперше письмово поселення згадується 1497 року як Долбунів, а також у 1533 і 1570 роках, а назва Здолбунів відома із 1629 року. 1798 року у селі проживало лише 276 мешканців,
проте 1897 року - вже 4692, а 1906 року (після отримання у 1903р. статусу міста) - 9590. Від 1924 року Здолбунів був повітовим центром, а у 1939-2020 роках - районним. Нині у ньому проживає
понад 25 тисяч осіб.
Кладовище у Здолбунові, на якому хоронили місцевих католиків латинського обряду, постало, ймовірно, наприкінці XIX - на початку XX століть, коли їх чисельність суттєво зросла із розвитком поселення
як залізничного вузла та промислового міста. Проте заснована тут 1920 року парафія cвв. Апп. Петра і Павла, за інформацією схематизмів Луцької дієцезії, не мала на цвинтарі каплиці.
Ważne wydarzenia w historii świątyń i posłudze arcypasterzy
Але на початку XX століття на здолбунівсьому кладовищі було споруджено каплицю-усипальницю заможної родини Виговських, в якій знайшли свій вічний спочинок Броніслав і Ядвіга, а також їхня дочка.
Збудували її із ексклюзивної здолбунівської цементної цегли, як і костел у місті. В радянські часи та посткомуністичний період вона перебувала у занедбаному стані та використовувалась
як склад цвинтарного інвентарю.
В 20-х роках XXI століття завдяки зусиллям Польського культурного товариства Здолбунівського регіону та підтримці польського Фонду «Свобода і демократія» було замінено двері та вікна,
відремонтовано дах, встановлено нові водостічні жолоби та відновлено хрест колишньої каплиці Виговських на кладовищі у Здолбунові. 1925 року члени Товариства завершили її ремонт, що дозволило цього ж року, 28 червня
її освятити в якості парафіяльної цвинтарної каплиці. Чин консекрації здійснив єпископ Луцький Віталій Скомаровський за участю католицького духовенства обох обрядів,
консула Кшиштофа Василевського з Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку, мера Здолбунова Владислава Сухляка, а також рівненських і здолбунівських парафіян.
Strona główna