|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
47531 Котів
Перша письмова згадка про Котів (Кутів) датується 1416 роком, згадується також 1545 року. У XVII-XIX століттях ним володіли Потоцькі, за яких поселення отримало магдебурзьке право. Вони ж збудували замок, який пізніше перебудували на палац. У 80-х роках ХІХст. тут проживало понад 750 мешканців, у тому числі більше 620 греко- і понад 120 римо-католиків, нині ж - лише трохи більше чотирьох сотень осіб. Село входило до Бережанського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.
Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Бережанах. Перша каплиця у Котові подається у схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи із кінця 60-х років ХІХ століття, проте від 1890 року вказується як приватна (можливо, була в палаці чи на цвинтарі).
| Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів |
|
|---|---|
| Поточна дата: квітень, 21 | |
| 1405 | - частину Львівської катедри освятив єпископ Матей з Перемишля; |
| 1639 | - храм св. Мартина у Новому Місті на Львівщині та вівтарі освятив єпископ Я. Замойський; |
| 1731 | - єпископ-ординарій Луцький Стефан Рупневський помер у Торчині, його поховано в єзуїтському костелі свв. Ап. Петра і Павла у Кракові; |
| 1990 | - освятили повернений костел cв. Антонія у Лосячі на Тернопільщині; |
| 1992 | - повернений костел Різдва Пресвятої Діви Марії у Золотому Потоці на Тернопільщині освятив єпископ Маркіян Трофим'як; |
| Наступна дата: квітень, 22 | |
| 1765 | - о. Ігнатій Оссолінський, майбутній ординарій Київський, призначений коад'ютором з правом наступництва ординарія
Баківського Станіслава Єзєрського; - майбутній єпископ Луцький о. Фелікс Турський призначений правлячим єпископом Холмським; |
| 1922 | - освячено головний вівтар костелу Пресвятої Трійці у Старому Селі на Львівщині; |
| 2004 | - призначено Апостольським нунцієм в Україні архієпископа Івана Юрковича; |
Наприкінці 80-х років мешканці Котова Франциск, Антоній і Михайло Цесєльські за згодою бережанського настоятеля о. Леонарда Солецького звернулись до місцевого власника Станіслава Потоцького з проханням про виділення земельної ділянки під будівництво храму, на що отримали швидку згоду. У вересні 1889 року мурована каплиця вже була готова, а в жовтні її освятив о. Солецький. 2 серпня 1890 року архієпископ Северин Моравський дозволив у ній проводити богослужіння, а 7 липня 1891 року Святіший Отець Леон ХІІІ надав вірянам відпуст Матері Божої Сніжної.
У червні 1915 року каплицю у Котові разом із селом спалили московітські війська, а її відбудову розпочали у травні 1921 року коштом бережанської повітової влади. 16 жовтня цього ж року відновлений храм освятив бережанський декан і настоятель о. Броніслав Лімановський, проте завершальні роботи у ньому тривали ще наступного року. Мав він тоді лише один вівтар із образом Матері Божої Скорботної та скульптуркою Матері Божої Непорочної, але його оснащення суттєво зросло у наступні роки. Весною 1922 року почали також спорудження парафіяльного будинку, а 27 жовтня цього ж року у ньому оселився священник-експозит утвореної тут ще 1 вересня 1921 року парафіяльної експозитури, яка декретом Львівської курії 30 жовтня 1923 року була піднесена до рангу парафії. У 1924 року було збудовано дерев'яну дзвіницю, на яку повісили придбані два дзвони.
Проте технічний стан відбудованої каплиці у Котові, не кажучи вже про його малі розміри, залишав бажати кращого. Новопризначений адміністратор о. Ян Гах 1925 року замовив виготовлення проекту нового костелу бережанському архітектору Владиславу Гертману, а 31 жовтня 1926 року освятив земельну ділянку під його спорудження та хрест на ній. Будівництво нової святині коштом владних інституцій, Львівської курії та пожертв вірян розпочали у травні 1927 року. 5 червня цього ж року вже згаданий о. Лімановський освятив її наріжний камінь, а 6 листопада - хрест на стіні вежі. Будівельні та оздоблювальні роботи продовжили у період від 5 травня по 28 вересня 1928 року, при цьому встановили три вівтарі та придбали інше костельне оснащення. 29 вересня цього ж року новозбудований храм консекрував архієпископ Болеслав Твардовський.
Втім, дооснащення костелу в Котові та впорядкування прилеглої території продовжувалось і далі. Головний його вівтар отримав образ Матері Божої Скорботної (ймовірно, із розібраної 1937 року колишньої каплиці), а бічні - ікони св. Терези і Пресвятого Серця Ісуса. Адміністратор о. Гах у 30-х роках продовжував осблуговувати котівську парафію, яка до 1936 року налічувала понад 1800 вірних, що проживали також ще у п'яти сусідніх селах, та мала філіальний костел у Мечищеві (до його виділення в самостійну парафію). 19 вересня 1939 року о. Гах загинув від рук бойовиків УПА, як і 8 вересня 1940 року наступний адміністратор о. Владислав Білінський. Парафію перейняв адіміністратор в Мечищеві о. Броніслав Гук, який проживав у Бережанах. 19 липня 1947 року він разом із частиною костельного майна виїхав до Польщі.
Радянська влада зачинений храм у Котові традиційно використовувала як колгоспне зерносховище. Але від початку 90-х років, коли завалився дах, колишня римсько-католицька святиня перебуває у стані руїни.
Головна сторінка