БІЛЬЧЕ-ЗОЛОТЕ. Колишня каплиця без титулу {Сапєгів} (1895). Тернопільська обл., Чортківський р-н

48733 Більче-Золоте

Поселення тут існувало ще у Xст., проте у документах згадується лише 1482 року як Більче. У 50-х роках XVIIст. вважалось містечком, цей статус із зміною назви на Більче-Золоте підтверджено у 90-х роках ХІХст. У 1810 році у селі проживало 2012 мешканців, 1880 року (разом із присілком Монастирок) - 2255, нині - понад 1700 осіб. Село належало до Борщівського району, а від 2020 року входить до Чортківського.

Католики латинського обряду села Більче спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Борщові. В середині ХІХст. їх було менше сотні, своєї святині у них не було. 1867 року село, маючи 136 вірян, перейшло до новозаснованої парафіяльної експозитори у Глибочку. І лише у першій половині 90-х років ХІХст. у Більче-Золотому збудували муровану каплицю.

Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів
Поточна дата: листопад, 08
1908	- теребовельський декан та настоятель о. Станіслав Коженьовський освятив ще не завершений храм Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Глещаві на Тернопільшині;
1998	- костел св. Архангела Михаїла у Кузьмині на Хмельниччині освятив єпископ Ян Ольшанський;
Наступна дата: листопад, 09
1834	- інгрес до Львівської архікатедри митрополита-архієпископа Франциска Лушина;
1924	- вмуровано наріжний камінь костелу cв. Станіслава Костки у Чемеринцях на Львівщині;
1996	- храм Діви Марії Цариці у Кобелевиці на Закарпатті освятив єпископ Антал Майнек;
1997	- костел Різдва Пресвятої Діви Марії у Коростишеві на Житомирщині консекрував єпископ Станіслав Широкорадюк;
2019	- у Київській співкатедрі консекрований Апостольським нунцієм в Україні архієпископом Клаудіо Гуджеротті о. Олександр Язловецький, призначений єпископом-помічником Київсько-Житомирським;
2020	- у крипті Кам'янець-Подільської катедри поряд з єпископом-ординарієм Яном Ольшанським похоронено єпископа-помічника Яна Нємца;

Громадську каплицю з функцією родинної усипальниці на території палацового парку у Більче-Золотому, збудовану за неоготичним проектом (ймовірно, 1880-1890 років) відомого львівського архітектора Адольфа Куна, схематизми Львівської архідієцезії вперше згадують у 1897 році, а від 1908 року датують 1895 роком та приписують її спорудження княгині Терезі Сапєзі, вдові по Леону, сину Адама, який лише 1854 року придбав Більче. Тому абсолютно безпідставно відносити її будівництво до 1839 року, як це зустрічається в Інтернеті. Спочатку богослужіння у храмі відправлялись лише іноді, а від 1908 року, коли кількість вірян збільшилась майже до двох сотень, - кожну неділю і середу.

Наприкінці 30-х років ХХст. кількість вірних у Більче-Золотому зменшилась до 130 осіб, а богослужіння у святині проводились лише двічі на місяць. У 50-х роках із зачиненого та частково пошкодженого під час війни храму перепоховали на сільському кладовищі останки померлого 1893 року Леона Сапєги та його дочки Ізабели, а каплицю використовували як колгоспне складське приміщення.

Джерело фотознімка: **Dmytro Poluchowycz**

У посткомуністичні часи колишню римсько-католицьку святиню у Більче-Золотому віддали греко-католикам, які її відремотували та, маючи свою церкву, послуговуються каплицею як допоміжною культовою спорудою.