ОСТАП‘Є. Костел Матері Божої Неустанної Допомоги i св. Вацлава (1899 - 1901). Тернопільська обл., Тернопільський р-н

47861 Остап'є

Перша згадка про Остап'є датується 1560 роком, згадується також у 1581 році. 1870 року тут проживало 176б мешканців, 1880 року - 2188, у тому числі 1065 греко- і 730 римо-католиків, 1921 року - 2706, 1939 року - приблизно 2900, більшість яких була поляками, нині - майже 1800 осіб. Село входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Гримайлові. Коли їх чисельність перевищила 1200 вірних, 1899 року в Остап'єму їх коштом та завдяки дотації Львівської курії розпочали спорудження філіального мурованого костелу. Будівельними матеріалами забезпечив місцевий власник Вацлав Залеський. Влітку цього ж року заклали наріжний камінь майбутнього храму, а в жовтні вже був готовий його фундамент.

Важливі події
історії святинь та служіння архіпастирів
Поточна дата: лютий, 28
На цю дату відсутня інформація про важливі події історії святинь та служіння архіпастирів
Наступна дата: лютий, 29
1992 - Апостольський нунцій в СРСР архієпископ Франческо Коласуоно вручив у Львівському кафедральному соборі архієпископу Мар'яну Яворському митрополичий палій;

Весною 1901 року будівництво святині в Остап'єму, в основному, завершили, проте храм ще не був оздоблений і оснащений, не мав дзвіниці. 28 вересня, в день св. Вацлава костел освятили під титулом Матері Божої Неустанної Допомоги. 1903 року було засновано несистематизовану парафіяльну експозитуру, яку продовжував обслуговувати гримайлівський душпастир, а храм ще не містив всього належного костельного оснащення. 1906 року завершили спорудження парафіяльного будинку. У 1908 році в костелі встановили тимчасові головний і два бічних вівтарі, а 1912 року завершили також костельне оснащення храму.

2 липня 1908 року отримано урядовий дозвіл на створення в Остап'єму самостійного душпастирського осередку, 27 жовтня 1913 року рішення про утворення самостійної парафії підтвердила Львівська курія. Правда, реалізовано воно було лише після І світової війни, яка не завдала знищень костелу (у той час навіть було оздоблено його інтер'єр).

У міжвоєнний період відбулось кілька незначних ремонтів святині, у 1936-1937 роках постав новий головний неоготичний дерев'яний вівтар з образом Матері Божої Неустанної Допомоги (два бічні неоготичні дерев'яні вівтарі містили дерев'яні скульптурки св. Домініка із Матір'ю Божою і Пресвятого Серця Ісуса). Від 1930 року парафію чисельністю понад 2300 вірних, до якої увійшли також Зарубинці із філіальною каплицею, обслуговував настоятель о. Ісидор Змора, якого 1938 року замінив о. Казимир Нєдзьвєдзь.

Останній настоятель о. Нєдзьвєдзь виїхав до Польщі 13 червня 1946 року разом із значною частиною костельного майна. Від 1947 року зачинений костел радянська влада використовувала як зерносховище. 1949 року головний вівтар вивезли до Кам'янця-Подільського, деякі костельні предмети переховували у місцевій церкві. 1991 року святиню повернули римо-католикам. 8 грудня 1992 року єпископ Маркіян Трофим'як повторно освятив повернений храм під титулом Матері Божої Неустанної Допомоги i св. Вацлава. Відбувся його ремонт. Остап'є обслуговують дієцезіальні священники з парафії св. Анни у Скалаті.


Костел (чеською kostel, словацькою kostol, польською kościół) — західнослов'янська назва римсько-католицького храму. Від старочеського 'kostel', утвореного латинським 'castellum' ('замок' - у ті часи святині будували укріпленими), походять словацьке 'kostol' та польське 'kościół'. На західноукраїнських землях слово костел вживалось ще у білохорватські та руські (давньоукраїнські) часи, коли ці терени належали до Празької дієцезії.