 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
 |  |  |  |  |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
| | | | |
|---|
47862 Тарноруда
Тарноруда постала ще у середині XIVст., отримала магдебурзьке право 1583 року. Правобережна стала самостійним поселенням лише наприкінці XVIIIст., коли кордон по Збручу відділив її від лівобережної. У 1880 році тут проживало сім з половиною сотень мешканців, 1943 року - 363, нині ж - лише близько двох десятків осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року стало частиною Тернопільського.
Парафія у єдиній Тарноруді існувала, принаймні, від XVII століття, проте 1783 року для прикордонників та митних чиновників у правобережній Тарноруді довелось створити окрему капеланію, приблизно тоді ж і збудували тут перший (дерев'яний) костел. 28 червня 1784 року капеланія перейшла з Кам'янець-Подільсько дієцезії до Львівської архідієцезії.
| Ważne wydarzenia w historii świątyń i posłudze arcypasterzy |
|
|---|---|
| Bieżąca data: styczeń, 26 | |
| 1776 | - у головний вівтар костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці на Івано-Франківщині урочисто встановили образ Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії; |
| Następna data: styczeń, 27 | |
| 1760 | - о. Адам Красінський, призначений ординарієм Кам'янець-Подільським, рукоположений в єпископи в Скєрнєвічах (Польща) митролитом Гнєзненським і колишнім Львівським Владиславом Лубенським; |
| 2008 | - нову каплицю Матері Божої Фатімської в Одесі-Таірові освятив єпископ Броніслав Бернацький; |
Вже через шість років храм у Тарноруді перебував у поганому технічному стані та вимагав ремонту, проте лише 1816 року тут було завершено спорудженння мурованої святині, здійснене коштом Єлизавети Любомирської (з Чарторийських). 25 травня 1827 року цей храм освятили під титулом св. Станіслава єп. мч. Тоді він мав три вівтарі - головний із образами св. Станіслава єп. мч., Матері Божої Святого Розарію і Христа Милосердного та бічні, присвячені св. Антонію Падевському і св. Єлизаветі. Відомо, що 1830 року костел перебував у доброму стані.
У 1887-1888 роках капеланія у Тарноруді стала самостійною парафією, що охопила ще п'ять сусідніх сіл, мала понад 1600 вірян та від середини ХІХст. обслуговувалась настоятелем о. Климентієм Постемпським, якого 1891 року замінив о. Михайло Кордецький. Завдяки зусиллям останнього 1906 року костел було відремонтовано, а також пізніше проведено інші дрібні ремонти. У 1936-1938 роках відбулись чергові ремонтно-будівельні роботи у святині. І світова війна не завдала суттєвої шкоди храму, проте у 20-х та першій половині 30-х роках стан не відремонтованого після війни костелу поступово погіршувався.
У 1936 році відновили головний вівтар святині у Тарноруді та збудували частину мурованого огородження прикостельного терену, а у 1937-1938 роках, завдяки зусиллям нового настоятеля (тоді ще адміністратора) парафії о. Йосифа Вальчака храм було відновлено ззовні та всередині. Наприкінці 30-х років тарнорудська парафія налічувала понад вісім сотень вірних, охоплюючи додатково ще три навколишні села, та мала філіальні костели у Малій Луці і Турівці. О. Вальчак разом із частиною костельного майна виїхав до Польщі в травні 1945 року, віддавши ключ від святині греко-католикам, які під час ІІ світовї війни також проводили тут свої богослужіння.
Ймовірно, що пізніше радянська влада храм зачинила, проте зберігся він у порівняно непоганому стані (разом із значною частиною спорядження) та був повернений римо-католикам 1990 року. Залишились також навколокостельна огорожа (частково), мурована дзвіниця та скульптура св. Яна Непомуцького, фундована 1805 року місцевим капеланом о. Водзіцьким. 17 липня 1990 року храм освятив тоді ще єпископ Мар'ян Яворський.
Тарноруду обслуговують дієцезіальні священники з парафії св. Софії у Підволочиськах, а святинею, як і під час війни, послуговуються дві невеличкі місцеві спільноти - римсько-католицька і греко-католицька.
