БІНДЮГА. Колишній костел св. Миколая (1764). Волинська обл., Ковельський р-н

Біндюга

Село Б(є/і)нд(ю/у)га над Бугом відоме ще з XIV століття. 1880 року тут проживало 350 мешканців, більшість яких була римо-католиками, а на початку 20-х років ХХст. - близько 540, у тому числі 360 римо-католиків, проте його знищила радянська влада. 1939 року селян виселили, оскільки Бугом проходила радянсько-німецька демаркаційна лінія, а після війни у зв'язку із радянсько-польським кордоном переселили і ту частину мешканців, яка повернулась сюди під час німецької окупації. Терен раніше належав до Любомльського району.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії у Дубенці, яка нині знаходиться на території Польщі. Мурований костел у Біндюзі збудували у 1764 році коштом власника села Казимира Виджги. Цю дату подають усі схематизми Луцько-Житомирської та Луцької дієцезій міжвоєнного періоду, за винятком двох останніх, які містять 1774 рік (ймовірно, помилково, оскільки храм згадується у візитаційних матеріалах дубенцівської парафії вже 1765 року).

Наприкінці XVIIIст., коли австрійсько-російський кордон по Бугу відрізав Біндюгу від Дубенки, село приєднали до парафії Пресвятої Трійці у Любомлі. 1818 року храм мав три вівтарі з образами Матері Божої, св. Миколая і св. Антонія, поблизу святині стояла мурована дзвіниця, а вся навколишня територія разом із цвинтарем була оточена муром. Цікаво, що костелом у Біндюзі користувались також місцеві греко-католики, про свідчать як належні їм церковні предмети в оснащенні святині, так і той факт, що при ній проживав католицький священник східного обряду (принаймі у 20-х роках ХІХст.).

У 1845 році костел у Біндюзі перебудували. Проте протоколи візитацій у 1856, 1876 та 1886 роках не містять інформації щодо якихось суттєвих змін храму, хіба що за винятком згадування внутрішніх фресок із зображеннями святих, які, з рештою, могли появитись ще раніше (1818 року святиня вже була 'ozdobnie pomalowana'). Тому і перебудова храму, швидше за все, більше нагадувала його відновлення. Якщо ще в середині ХІХст. цей костел був лише звичайною каплицею у складі любомльської парафії, то вже, принаймні, із 70-х років Біндюга була її філією. 1904 року храм описано як покритий покладеним 1902 року гонтом із дзвіницею, що мала три дзвони. Незмінними залишились вже згадані три вівтарі, головний з яких і далі містив образ Матері Божої з Дитятком, але вже із срібним оздобленням та срібними позолоченими коронами.

Парафія у Біндюзі постала 1921 року. Близько тисячі вірян у цьому селі та кількох навколишніх, у тому числі нині не існуючій заснованій у XVIIIст. переселенцями із Мазовії Землиці із дерев'яною каплицею 1820 року, перебувало під опікою першого її адміністратора о. Миколая Тарчевського, якого 1926 року замінив настоятель о. Ігнатій Романовський. Від 1929 року настоятель о. Петро Ловейко обслуговував вже близько півтори тисячі вірян, а зі середини 30-х років в парафії, що охоплювала понад десять населених пунктів (більше 1700 вірних) служив настоятель о. Ігнатій Пожерський.

У 1939 році радянська влада костел у Біндюзі зачинила і сплюндрувала, проте на початку німецької окупації його відновили виселені мешканці, які повернулись до своїх домівок. По завершенні війни спустошений храм простояв у знову виселеному селі десь до 50-х років, після чого його повністю розібрали, використавши цеглу для будівництва споруд прикордонників та школи у Висоцьку. Шанований вже згаданий образ Матері Божої з Дитятком, який у 1940 році перенесли до каплиці у Землиці та 1942 року повернули до парафіяльного костелу, остаточно опинився у колишній парафіяльній святині в Дубенці, де і перебуває досі.

До парафії у Біндюзі колись належало також і село Замлиння, в якому нині створено осередок «Карітас-Спес» (Інтеграційний центр «Замлиння»). 20 червня 2015 року єпископ Віталій Скомаровський урочисто освятив його головний корпус.