KOŁKI (Romanów). Dawny kościół p.w. Wniebowzięcia (Uspinnya) Najświętszej Maryi Panny (1929 - 1930). Wołyński obw., Łucki r-n

44661 Колки

Поселення, яке заснував 1197 року онук Володимира Мономаха князь Роман Мстиславич (на його честь отримало назву Романів), вже 1322 року згадується як Колки. 13 квітня 1598 року отримало магдебурзьке право. У 1798р. у містечку проживало 2191 мешканців, 1870 року - 1380, 1906 року - 4316, 1921 року - 2145, нині - майже чотири тисячі осіб. З 1866р. Колки були волосним центром, із 1940р. є селищем (міського типу), до 2020р. входили до Маневицького району. З квітня по листопад 1943 року містечко внаслідок антинімецького повстання було центром Повстанської республіки ОУН-УПА.

Перший дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії збудував місцевий власник Самуїл Казимир Лещинський, обозний коронний (фундаційний акт від 14 квітня 1674 року зафіксовано у луцьких міських записах 10 листопада 1691 року). Фактично, до Колок було перенесено парафію із Чарторийська разом із її фінансово-матеріальним забезпеченням, що і затвердили на луцького дієцезіальному рівні 10 листопада 1683 року.

Через поганий технічний стан храму в Колках настоятель о. Антоній Марковський 10 серпня 1761 року розпочав спорудження наступного дерев'яного костелу - з двома вежами, ризницею та скарбницею, проте на початку XIX століття і ця святиня вже потребувала термінового ремонту. Її інтер'єр прикрашали чотири вівтарі, три з яких були дерев'яними, а один - розписаний на стіні. Великий мав образ Діви Марії з Немовлям, що перекривався іконою Успіння Пресвятої Діви Марії. Біля воріт на костельному цвинтарі стояла дерев'яна дзвіниця.

У 1832 році парафія в Колках мала шість каплиць: муровану цвинтарну в Колках, а також у Годомичах, Личках, Миковому, неіснуючому нині Соб'ятині і Четвертні. В середині XIXст. її обслуговував настоятель о. Ігнатій Чачковський, а в другій половині 70-х років - настоятель о. Ян Жирицький (тоді тут вже було понад 1400 вірян, додались каплиці у Костюхнівці і Цумані). Наприкінці 80-х - на початку 90-х років парафію адміністрував о. Амброзій Цехановський (з каплиць залишились лише цвинтарна та в Годомичах), після якого аж до Ісв. війни адміністраторами тут служили оо. Серафим Собанський, бернардин Бонавентура Соколовський, Михайло Бєлецький, Люціан Краєвський і Сігізмунд Кшижановський. При них каплиця в Годомичах вже не згадується, а чисельність вірян 1914 року зросла до понад 3200 осіб.

У 1916 році під час Ісв. війни костел в Колках обстріляла артилерія, внаслідок чого він згорів. Завдяки зусиллям адміністратора (а потім і настоятеля) парафії о. Францішка Мілевського 1921 року у містечку постала тимчасова невелика каплиця з дерев'яних (соснових) колод. 1927 року о. Мілевського на посаді настоятеля замінив о. Едуард Зайончковський, який у 1929-1930 роках на кошти, отримані від продажу частини парафіяльних земель, та з пожертв вірян збудував черговий дерев'яний храм (в закопанському стилі). Новоспоруджений костел 16 липня 1930 року освятив Луцький єпископ-помічник Стефан Вальчикевич. Із середини 30-х років тут служили настоятелі оо. Антоній Скшипковський та Конрад Мошковський, а парафія налічувала понад три тисячі вірних, які проживали у понад чотирьох десятках сусідніх сіл, та мала окрім цвинтарної каплицю в неіснуючому нині Кошищі.

В травні 1937 року, коли о. Скшипковський передавав колківську парафію о. Мошковському, храм мав дерев'яні головний вівтар із зображенням Голгофи (скульптури відлили з цементу в натуральну величину, а всю конструкцію пофарбували в білий колір) та два бічних із образами Пресвятої Діви Марії та св. Терези, а також інше оснащення. На костельному подвір’ї стояла збудована з чотирьох стовпів з дахом дерев'яна дзвіниця з трьома дзвонами, подарованими о. Владиславом Ляховичем. Був також дерев'яний парафіяльний будинок на фундаменті із цегли.

Вважається, що 13 червня 1943 року, коли Колки стали центром Повстанської республіки, костел спалили вояки УПА (можливо, разом із чотирма десятками римо-католиків, які шукали у храмі захисту). За іншою інформацією (ks. Waldemar W. Żurek SDB), 'після війни святиня використовувалась як зерносховище та господарські будівлі для овець, з кожним роком руйнуючись'. Нині місце колишнього костелу забудоване.