44440 Буцинь
Село Буцинь (Буцень) відоме у джерелах, принаймні, від 1726 року. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 1300 селян. У радянські часи до 2017 року називалось Буцин. Нині його населення становить майже 1200 мешканців. Належало до Старовижівського району, а від 2020 року - до Ковельського.
Саме 1726 роком датується постання у Буцині парафії, а останній дерев'яний костел було споруджено 1733 року коштом Юзефи Яблонівської (дівоче прізвище - Мицельська). 1810 року його замінила мурована святиня, збудована завдяки пожертвам місцевих власників Заславських, Яблонівських і Пшесмицьких (за не підтвердженою інформацією, було обмуровано старий дерев'яний храм).
Ważne wydarzenia w historii świątyń i posłudze arcypasterzy |
|
---|---|
Bieżąca data: luty, 13 | |
Na dzień dzisiejszy brak jest informacji o ważnych wydarzeniach w historii świątyń i posługi arcypasterzy | |
Następna data: luty, 14 | |
2020 | - у Харківській катедрі Апостольський нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Ґуджеротті висвятив на єпископа о. Павла Гончарука, номінованого єпископом-ординарієм Харківсько-Запорізьким; відбулась також його інтронізація; |
Наприкінці ХІХ століття парафія у Буцині мала філіальну каплицю в Сереховичах, а в 30-х роках ХХ століття - у Несухоїжі (у цьому містечку 29 вересня 1771 року був охрещений майбутній єпископ Луцько-Житомирський Михайло Пивницький). 1935 року парафією у складі понад трьох десятків населених пунктів чисельністю близько чотирьох сотень вірян опікувався адміністратор о. Гіжинський Марцелій.
Під час ІІ світової війни костел зруйнували. Його залишки мешканці розібрали для своїх потреб, а земельну ділянку віддали місцевій сім'ї. Проте свою домівку вони збудували за межами фундаменту колишнього римсько-католицького храму, від якого залишились лише два глибоких погреби.