ЛЮБАР (Любартів). Костел св. Архангела Михаїла i св. Домініка (1752 - 1765). Житомирська обл., Житомирський р-н

13100 Любар,
вул. Костельна, 36А,
+380 (4147) 217-48

Попередник Любара Болохів згаданий в Іпатіївському літописі 1150 року. У 1340-1386рр. поселенням володів Любарт Гедимінович, волинський і галицький князь, тому воно мало назву Любартів, пізніше - Любар. 1579 року вперше названо містом, наприкінці XVIст. отримало магдебурзьке право. З 1797р. Любар був центром волості, від 1923р. - райцентром (за винятком 1962-1965рр.), а 2020 року увійшов до Житомирського району. 1798 року тут проживало 4556 мешканців, 1860 року - 7102, 1897 року - 12507, 1913 року - понад 14000, 1926 року - 11752, нині - понад 2000 осіб. Від 1924 року є селищем (міського типу).

Костельно-монастирський комплекс домініканців у Любартові 25 листопада 1630 року фундувала родина місцевих власників - Станіслав Любомирський та його дружина Софія (з Островських). Після спорудження дерев'яних будівель заснування парафії та монастиря відбулось 24 лютого 1634 року. Домініканці отримали село Филинці та інше забезпечення діяльності. Проте храм св. Архангела Михаїла разом із монастирем знищили козаки Богдана Хмельницького у 1648 році.

Важливі події
історії святинь та служіння архіпастирів
Поточна дата: грудень, 11
1938 - освячено каплицю Матері Божої Цариці Польщі у Ренові на Тернопільщині;
2010 - каплицю св. Йосифа у Шостці на Сумщині освятив єпископ Мар'ян Бучек;
Наступна дата: грудень, 12
1901 - в Орнбау в Німеччині помер колишній ординарій Тираспольський єпископ Франц Цоттман, похований у місцевому костелі;
1992 - повернений костел Успіння Пресвятої Діви Марії в Отинії на Івано-Франківщині повторно освятив єпископ Маркіян Трофим'як;
- єпископ Ян Ольшанський освятив новозбудований храм Матері Божої Фатімської у Гайдайках на Хмельниччині;
2000 - Апостольський нунцій в Україні архієпископ Нікола Етерович у Львівській катедрі освятив гіпсове погруддя єпископа Рафала Керницького;
2014 - архієпископ Мечислав Мокшицький ввів реліквії св. Йоана Павла ІІ до костелу Милосердя Божого і Матері Божої Неустанної Допомоги у Тернополі;
2020 - архієпископ Мечислав Мокшицький за участю єпископа Едуарда Кави консекрував костел cв. Антонія Падуанського в Олеську на Львівщині;
Джерело фотознімка: m-a-d-m-a-x.livejournal.com

Ймовірно, що з другої половини XVIIст. домініканський монастир разом із святинею було (в якомусь вигляді) відновлено на правобережній частині Любара, що залишилась під контролем Речі Посполитої, бо є дані про служіння тут кількох домініканців у ті часи. Проте будівництво сучасного мурованого костелу розпочали лише 1752 року з фундації Любомирських, здійсненої того ж року. 4 серпня 1765 року храм консекрував єпископ Йосиф Залуський під титулом свв. Михаїла та (на прохання фундаторів) Йоана Непомуцького. Храм мав п'ять дерев'яних вівтарів та два чудотворні образи: Матері Божої Ченстоховської (подарований єпископом Залуським і визнаний чудотворним 8 листопада 1756 року) в головному вівтарі та Розіп'ятого Спасителя, урочисто впроваджений 3 травня 1754 року до капличного вівтаря (належав Якову Новіцькому із села Гринівці). 1777 року парафія обіймала майже чотири десятки населених пунктів, але нараховувала лише 1670 вірян.

Джерело фотознімка: m-a-d-m-a-x.livejournal.com

У 1836 році парафія у Любарі мала каплиці у Великій Волиці, Вигнанці, Вищикусах (від 1961р. - Веселка), Кириївці, Мотовилівці, Мотрунках, Новій Чарториї, Пединці і Северинах. У 50-х роках її обслуговував настоятель о. Климентій Седлецький OP, Нова Чартория стала філією, а каплиці у Кириївці та Мотрунках вже не згадуються. 8 листопада 1864 року царська влада ліквідувала домініканський монастир, храм перейшов до дієцезіальних священників. Від 70-х років ХІХст. до першого десятиліття ХХст. за настоятеля о. Адальберта Бжезинського парафія налічувала від 2100 до майже 4000 вірян, втратила філію у Новій Чарториї, проте отримала нову - у Великій Волиці (каплиці залишились лише у Вищикусах, Мотовилівці, Пединці та мурована цвинтарна у Любарі). О. Бжезинського замінив адміністратор о. Ігнатій Голинський, який прослужив тут, принаймні, до 1925 року.

Джерело фотознімка: m-a-d-m-a-x.livejournal.com

У 1934 року костел у Любарі радянська влада зачинила, проте він знову запрацював під час німецької окупації. 17 липня 1945 року у храмі відбулось останнє перед повторним закриттям богослужіння. Святиню вважали аварійною, вона пустувала та слугувала звалищем відходів. Наприкінці 1980-х років римо-католикам вдалось її повернути та розпочати ремонт вцілілої частини. 14 жовтня 1989 року частково відремонтований храм було освячено під титулом свв. Архангела Михаїла і Домініка.

Джерело фотознімка: m-a-d-m-a-x.livejournal.com

Парафію у Любарі обслуговують дієцезіальні священники, із жовтня 1993 року працюють черниці-йосифітки (згромадження Сестер св. Йосифа), які проживають у Новому Любарі.

Фотознімок: Олександр Яшунін

Костел (чеською kostel, словацькою kostol, польською kościół) — західнослов'янська назва римсько-католицького храму. Від старочеського 'kostel', утвореного латинським 'castellum' ('замок' - у ті часи святині будували укріпленими), походять словацьке 'kostol' та польське 'kościół'. На західноукраїнських землях слово костел вживалось ще у білохорватські та руські (давньоукраїнські) часи, коли ці терени належали до Празької дієцезії.