|
З ІІст., коли кордони Римської імперії після завоювання Дакії досягли Дністра, між жителями східних латинських провінцій та місцевим населенням у Прикарпатті та Подністров’ї
складались не тільки торгово-економічні, але й культурно-релігійні зв'язки. Згодом християнський вплив посилився внаслідок політичних дій у цьому напрямі як Константинополя,
так і Риму.
Першою слов'янською протодержавою на теренах Галичини, Буковини та Закарпаття була Велика Хорватія, яка, ймовірно, утворилась після виходу місцевих князівств зі складу Волинської
імперії, що розпалась під натиском аварів у ІІ половині VI століття. У IXст. Велика або Біла Хорватія опинилась під протекторатом Великої Моравії, з якої у 60-70-х роках на наші терени
вперше масово прийшло християнство у формі слов’янського обряду, запроваджене архієпископом Мефодієм, котрого висвятив і призначив Папа Римський. Дуже скоро цей християнський обряд був
замінений латинським, що протривав тут аж до приєднання східної частини Великої Хорватії до Київської Русі наприкінці Xст. (так, зокрема у документі 973 року земі сучасної Західної
України показані у межах Празької дієцезії).  Уявлення щодо територіально-племінного складу у доруські часи нинішньої Львівської області можна отримати на підставі візантійських, арабських, руських та інших джерел, а також карти [1]
діалектів української мови, адже кожне з племен внесло свої характерні особливості в її формування. Північна частина області є територією волинського діалекту, утвореного переважно волинянами.
Південь належить наддніпрянському діалекту, сформованому білими хорватами. На заході області є вузенька смужка надсянського діалекту, яка відповідає лендянам, а на південному заході -
територія бойківського діалекту, утвореного бойками - нащадками кельтів, яких слов’янізували білі хорвати. У 981 році держава білих хорватів, як і волинські князівства, була вимушена
визнати зверхність Київської Русі. Проте, на відміну від тих же волинських племен, які без опору піддались рутенізації, білі хорвати вже через кілька років відновили свою незалежність.
Під час важкої кровопролитної війни 992-993рр. Київська Русь вирізала білохорватські князівські династії, знищила їх стольні міста, зокрема унікальне Стільське поблизу Миколаєва (площа
міста сягала 250 га, а довжина оборонних стін - 10 км) і позбавила майже на ціле століття білих хорватів будь-якої форми державності, приєднавши їхні землі до Волинської волості.
Протягом XI-XIIст. білі хорвати під політичним і культурним тиском з Києва сформували основи галицького давньоукраїнського (руського) етносу. Було відновлено колишню державність у формі
спочатку окремих князівств (Перемишльського, Звенигородського і Теребовльського), потім - об’єднаного Галицького князівства, а згодом (спільно з волинянами) - єдиного Галицько-Волинського
князівства, столицею якого у 1272 році став Львів. За таких обставин тут була утворена православна церковна ієрархія, орієнтована на Київ.
У 1349 році територія сучасної Львівської області, як і більша частина Галичини, опинилась у складі Польського королівства. Тоді виникли політичні засади повернення католицького впливу. У 1375
році засновано тут Галицьку католицьку архідієцезію латинського обряду, осередком якої у 1412-1414 роках став Львів. Західна частина нинішньої Львівщини опинилась під юрисдикцією Перемишльської
дієцезії, північна - Луцької та Холмської дієцезій. 1772 року Львівщина увійшла до королівства Галичини і Володомирії у складі Автрійської монархії, відповідно львівська частина Архідієцезії
була суттєво розширена за рахунок ліквідованої Холмської дієцезії, а також деяких парафій Перемишльської та Луцької дієцезій.  Ліквідовану радянською владою у 1946 році Львівську архідієцезію відновлено 16.01.1991р., до неї 25.03.1992р. було приєднано також колишні перемишльські терени Мостиськ, Самбора і Дрогобича.
Нині на теренах Львівської області розташовані Жовківський, Золочівський, Львівський, Мостиський, Самбірський та Стрийський деканати, які охоплюють половину всіх парафій, костелів та
каплиць Архідієцезії. Єпископ Бучек М., Седельник І.,
ЛЬВІВСЬКА АРХІДІЄЦЕЗІЯ ЛАТИНСЬКОГО ОБРЯДУ.
Парафії, костели та каплиці,
том 1, частина 2, Львів, 2006
|
